Залужного привів Арестович: Мар’яна це підтвердила і розказала про стосунки з «Валєрою»
«Він нас познайомив» (с)
Парадокс життя полягає в тому, що правди у нас не чують, і для того, аби донести щось важливе, доводиться вдаватися до викрутасів.
Прикладом чесної людини, яка просто каже правду, є Мар'яна Безугла.
Її ніхто не чує, і всі її цькують, бо вона дозволила собі сказати щось критичне про Валерія Залужного, в якого вирішив закохатися – народ. Так, які він колись був закоханий у Ющенка, потім у Тимошенко, потім іще в когось, ще в когось. Ми всі не ідеальні, але...
Послухайте, по суті, сповідь Мар’яни Безуглої. Вона важлива, бо попереду – Війна:
Марʼяна Валєри
-- Завершуюючи історію цих стосунків, поділюся кількома спостереженнями, інсайдами та закрию цей етап: залишити в 2023.
Фактично, майже два роки я була в когорті цих його радниць-дівчат, і розуміючи, що то загалом доволі принизливо, все-таки зберігала спілкування в дусі «дівчина захоплюється мужнім генералом», як він любить, аби залишати змогу впливати на трансформацію ЗСУ.
Познайомив нас свого часу Арестович, ще до повномасштабного вторгнення, Олексій же привів його в ОП, представив, і тоді майбутній Головком ЗСУ попав у відбір на призначення.
Він практично не бере в помічники, радники чоловіків, обмежує спілкування з досвідченими попередниками.
Муженка звільнив ще на початку повномасштабного вторгнення, зіславшись на ОП, його ж власні зами часто не знають, що відбувається, не долучаються до нарад (це спостерігала щодо кожного з трьох замів), а операційну діяльність робить «сірий кардинал» ЗСУ генерал Шаптала.
Не зовсім він сірий, в принципі, він же офіційно начальник Генштабу ЗСУ, що є робочим органом Головнокомандувача ЗСУ. Але назвала так, бо Головком в більшості не вникає, також ніколи не проводить координаційних нарад і стратсесій з командувачами видів тощо.
Зато багато часу витрачає на таких радниць, на спілкування з різними парамілітарними особами, і як виявилось, в 2022-2023 у нього вийшло ще й стати доктором філософії.
Це все мене шокувало ще з самого початку, але величезною своєю помилкою вважаю, що не була жорстка щодо тенденцій. Все точно здавалося кращим, ніж за Хомчака…
То ж комунікаційно я піддалася типовій гендерній ролі і намагалася догодити генералам. Попросили зареєструвати і / або допомогти з проходженням законопроєкту, слухаюсь.
Так було з історіями «розстрільного» (насправді він не такий, а про можливість командирів застосовувати зброю) законопроєкту, посилення відповідальності відмовників, про бойовий імунітет, відміною ООС та іншими.
Далі поїздки.
Станом на літо 2023 я провела в поїздках на фронт близько шести місяців чистими (це якщо прибрати перерви), і всі вони були скоординовані з Головкомом ЗСУ.
Як це почалося? Квітень 2022, я спускаюсь до нього в бункер і говорю, що хочу поїхати на схід.
Росія якраз перебудовувала свою військову операцію, концентруючись на оточенні угруповання ООС та захопленні східних областей.
Він дав контактною особою тоді свого єдиного заступника, генерала Мойсюка, і ми поїхали разом. Є фото на сайті.
Далі ще не раз я їздила таким чином.
Для чого?
Неможливо працювати в Комітеті нацбезпеки, не бачачи і не відчуваючи війну. Так перші мої поїздки дали змогу допомогти з питаннями правового регулювання ООС і тимчасово окупованих територій тощо.
Далі майже в кожну поїздку він мені давав ще відзнаки від себе для вручення в бригадах. Це польові відзнаки і кому вручити приймав рішення польовий командир. Працювало прекрасно.
Наприклад:
Бахмут, КСП роти, туди повертається воїн з бою, який щойно знищив противника, і я йому передаю відзнаку від Головнокомандувача ЗСУ.
Загалом я передала десь дві сотні таких відзнак. Але сам він не їздив аж до 29 грудня 2022 року.
Тоді, перебуваючи в Бахмуті, написала йому. Там була складна ситуація. Але складна в Бахмуті чи Лисичанську вона ще була і тому, що на місцях не приймалися елементарні рішення. Наприклад, фортифікації в містах, дорозвідка тощо.
Все не забуду, як один з дуже типу шанованих генералів казав мені, Марʼяно, ми зараз промку Соледара відвоюємо спецназом
Головком же як почав їздити, їздив рідко й номінально…
Це не спрацювало. Не вникав.
Свої ж поїздки я публічно висвітлювала скупо, «ребусами» і якщо ловила хейт від когось, то мовчала про координацію з військовим керівництвом. Так само мовчала і про іншу координацію з ними: щодо законопроєктів, реформ тощо.
Хоча пройшла свого часу військову кафедру, проте розумію, що то зовсім не освіта для детальних дискусій щодо застосування військ.
Проте, є елементарні речі. І якраз дивувало, що такі елементарні речі системно ігнорувалися. Наприклад, якщо не підготувати людей, відправити їх в бій, вони втечуть / загинуть.
Якщо поміняти комбрига прямо в розпал активної військової операції, то бригада не буде краще слухатись і все одно завалить завдання.
Так от, це все я постійно казала нашому генералітету: Головкому та його замам, командуючим угруповувань.
Це були повідомлення, дзвінки, це були розмови за чаєм, це були скандали. Іноді було, що спеціально заїжджала в якусь саму проблемну гарячу точку і писала прямо звідти, а було, що пришлю чергове фото, як віддала його нагороду, а разом з цим напишу про чергову проблему.
Чи приймались рішення?
Не можу сказати, що взагалі не було конструктиву, був. Це ряд оперативних реакцій, були і продовжуються реформи, що ми разом опрацювали в ЗСУ. Але більшість обмежене і несистемне.
ПРИНЦИПИ не змінилися. ЗСУ не змінювалися, асиметричні радикальні підходи не були цікаві від слова зовсім, а особисте спілкування не давало зрілих системних змін. Кричущі проблеми залишали враження, що треба доказувати їхнє існування, а рішення переважно подавались, що мені пішли на зустріч.
Наче створити тактичну групу «Бахмут», аби передати сили і засоби на захист міста, а не щоб бригади діяли окремо, це мені треба, а не для оборони.
Взагалі, розмови з Головкомом ЗСУ треба було постійно проводити так делікатно, щоб він не відчував жодного тиску. Адже його ніжний характер не любить дискомфортних новин. А ці ревнощі між генералами, ох.
Що відбулося?
Мене це все дістало. Останньою краплею було, коли дізналася, що він захищає дисертацію у Ківалова. Тоді ми остаточно посварились, і вже більше ніколи не говорили.
Я почекала ще два тижні і вийшла публічно. Їхньою помилкою було те, що вони звикли: абсолютна більшість людей віддасть перевагу зберегти добрі відносини напротивагу відвертості щодо проблем. Хто б не хотів дружити з Залужним? Селфі?
Ця історія є дійсно для мене персональною, болючою і трагічною. Це історія без вороття. Історія краху ілюзій і віри.
Історія про те, які ми ще інфантильні, історія про те, що є цінним в цьому житті. Точно не «наближеність» — правда.
В 2024 рік я переходжу дорослою.
Вважаю, якщо не буде зміни військового керівництва (мова не тільки про нього одного, а про ГШ ЗСУ та угрупування), перегляду конфігурації фронту, аудиту, хто воює, а хто в штабах, дебюрократизації ЗСУ та чесного визначення пріоритетів, наш програш стане нашим планом.
Фото 1: Богданівка, північ від Бахмута, 8 березня 2023. Передаю відзнаки Залужного бійцям.
Фото 2: Початок південного контрнаступу 2023. Черговий «лайк» генерала.
Радіо Трек: НОВИНИ
