«Дай вам сил, люди. Дай вам Бог» — історія з Донеччини і Польщі про жахи війни та Патріотизм
Кіт Пандус, хлопчик із аутизмом та батько Семен
В тому році, літнім днем прийшла до мене українська родина з котиком.
Троє дітей, мати та батько. І звернула я увагу, що старший кудрявий хлопчина особливий, і кота з рук не випускав.
Оскільки тваринці для лікування зубів потрібний був наркоз, то пояснила, що треба котику залишитися у нас в клініці.
Я, зрозумівши, що у дитини аутизм, дозволила залишитися батькові та сину, поки його кіт на смішне ім’я Пандус засне.
Мати пішла з молодшими, а ми з цим чоловіком, Семеном, розговорилися.
- Ви знаєте, якби не він, - кивнув на хлопця із втомленою посмішкою, - то не було б тут того кота…
Виявилося, що ця сім’я з невеликого села Донецької області.
Виїжджати хотіли одразу, але старший з аутизмом впирався відчайдушно, ніякі вмовляння не діяли.
-Так чекали, чекали… - Семену слова давалися непросто.
Але лінія рухалася до них швидко, вже за короткий час почали прострілюватися і руйнуватися хати на краю села, вирішили майже в паніці найближчим бусом покинути домівку. Збиралися похапцем. Троє дітей, речі, а тут ще цей кіт зверху.
- Не брали б, - каже, - але цей сірий звичайний клубок шерсті мав величезне значення для сина. І росли вони змалку разом, то він і їв з цим котом і спав…
Довго шукали переноску для кота, в результаті впхнули його в якусь картонну коробку, зав’язали шнуром та і побігли до маленького буса, що стояв на околиці села.
Обстріл якраз посилився. Добігли вони вже тоді, коли гупало і греміло зовсім поруч.
Кинули сумки в буса, запхали дітей, а в останню мить побачили, як в закриваючися двері блискавкою мелькнула сіра тінь. Коробка, що кинули, порвалася, кіт швидко втік. Разом з тим, як шофер вдавив педаль газу, роздався відчайдушний крик – син побачив свого кота, що нісся стрімглав через вулицю.
-Ось так всю дорогу і їхали в шоці, кричав так, що ми оглохли зовсім, - промовив чоловік та потер чоло.
Думали, що син покричить та і заспокоїться. Та син відмовився спочатку виходити з буса, потім їсти, а на ранок безсонні ночі, коли замість крику вже чувся лише хрип, Семен вирішив повернутися за тим клятим котом.
- Ох, як на мене дивилися, коли я намагався пояснити, чому мені потрібно повернутися… як на повністю божевільного… та хіба ж поясниш, що таке аутична дитина…
В результаті якісь волонтери змилувалися, привезли його до тої околиці. Шукав він Пандуса до самої ночі, аж поки не почув нявчяння під дровярнею.
Як не пробував кота витягти – ніяк. Забився кіт в самий край.
Пішов Семен до хати, бо, може власники залишилися, спитати, чи є в них довга палка або що.
Пройшовся по хаті, погукав на всяк випадок, почув в самому дальньому кутку тихий голос. Глянув, а там бабця стара лежить. Поїхали рідні, її залишили, пообіцяли, що знайдуть транспорт, аби можна було лежачи везти. Мали вже повернутися. Та щось ось другий день не видно нікого, хоч би живі, причитала жіночка….
В результаті видовбав він того кота, запхав в дерев’яний ящик і побрів до хати, бо темно було зовсім. А зранку вирішив прохатися до автівок, може, хто і забере.
Раптом посеред ночі почалось таке бомбардування, що схопив він Пандуса, побіг в погріб. Баба лише руками замахала, як він її з собою взяти хотів, куди її, недвижиму, в холодну землю та по вузьким сходам…
- Думав, в тому погребі ми з цим Пандусом і залишимося навічно, як в могилі. Гупало і било так, що я вже разів двадцять з життям прощався, і землею сипало, і банки падали…
Вийшов на ранок чоловік на двір, а там немає хати.
Зовсім немає. Лише купа цегли.
Кинувся він, задихаючись, розгрібати той кут, де літня жінка лежала. Відкинув дошки, а там лише рука її мертвої із завалу стирчить.
- Я і зараз цю руку із зморшками, скрючену, кожної ночі бачу, як тільки очі закрию ….
Про автобуси вже мова не йшла, щоб повертатися. Взяв Семен того кота у мішок, закинув за плечі і пішов пішки.
- Страшно було? – питаю.
- Після того, як я ту ніч в погребі просидів, а вранці руку побачив, вже нічого не боявся. Як вбили вже мене, нічого не відчував.
За деякий час зустрів він наших військових. Вони спочатку не могли зрозуміти, як чоловік звідти вийшов, а потім ще довше – навіщо йому той кіт в мішку.
-Посміялися трохи. А потім подивилися по паперам, що місцевий, посадили до волонтерської автівки, так і виїхав….
Ось така була зустріч більше року тому.
А перед самим цим Новим Роком принесла жіночка мені Пандуса знову.
- Ви знаєте, поїхав же Семен, через три місяці як приїхали, в Україну повернувся. Як не вмовляла. Помаявся, а потім каже, не можу тут дихати, поки тварюки вбивають наших людей…
Все цю жінку бачив, мертву, із завалів. Служив цей час. Поранений в шпиталі зараз лежить, - губи її затремтіли. Потім витерла вологі очі та продовжила, - то нам на Пандуса папери зробити, повернемося до папи… Кімнату обіцяли в гуртожитку….
Я стояла та дивилася крізь віконне скло на чотири маленькі фігурки, одна з яких тримала в руках переноску, щільно притискаючи до грудей.
І плакала.
Дай вам сил, люди. Дай вам Бог.
Радіо Трек: НОВИНИ
