«Бабуся і ковбаса». Ви з таким стикалися?

Ця історія трапилася у Світловодську на Кіровоградщині. Описав її Сергій Мирний, а оприлюднила у соцмережі Фейсбук Ірина Куява.

Подаємо текст без змін:

 - Скажіть, бабусю, а що Ви хочете купити?

На бабу Дусю уважно дивилася дівчинка років восьми.

- Навіщо тобі, дитинко?

- Ми з татом Вам купимо.

- Що купите? - розгубилася баба Дуся.

- Ну, що Ви хочете?...

- Так я це ... Просто за хлібом зайшла.

- Значить, купимо Вам хліба. Тату, йди сюди!

Підійшов чоловік.

- Ви не соромтеся, - сказав він бабі Дусі. - Ми з донькою іноді приходимо в цей магазин, і вона вибирає к о г о с ь, кому хоче допомогти. Що Ви хотіли купити?

- Не треба, діточки, - ще більше розгубилася бабуся. - Я і пенсію отримую, і городик у мене є, і п'ять курочок ... Це ви в місті за все платите, а ми в селі ... Хіба нам багато треба? Спасибі вам, дітки ... Дай Бог вам здоров'я!

- Ні! - не відступала дівчинка. - Я знаю, що Вам важко ... Це ж видно! Ми обов'язково Вам допоможемо. Що Вам ще, крім хліба?

Баба Дуся не знала, що сказати.

- Ну, я іноді ще беру 100 грамів ковбаски. Прямо тут, біля магазину, з хлібом її і їм. 100 грамів ... Найдешевшої.

- Показуйте, - сміливо сказала дівчинка, - повертаючись до прилавка з ковбасами.

Бабуся довго розглядала вітрину.

- Так тут зараз і немає такої ... Я беру ту, що гривень за 40, за 50 ... А тут дивіться які ціни! Ні, не треба, діточки. Спасибі вам...

- Зрозуміло, - знову заговорив тато. - Ви, бабуся, постійте тут ось з цим візком, а ми з донькою зараз швидко візьмемо все, що вам потрібно. Віка, вибирай.

- Не треба, діточки, - почала було знову баба Дуся, але ніхто її вже не слухав.

... Коли я під'їхав до магазину, побачив на розі стареньку бабусю. Біля її ніг стояв пакет. В руках вона тримала батон хліба і пів палки вареної ковбаси. Підійшов, тому що помітив - бабуся плаче.

- Що трапилося? - питаю.

Бабуся мовчала, а потім каже:

- У тебе, дитино, немає в машині ножа. Мені б відрізати шматочок ковбаски, а то бачиш ... Це дуже багато.

Приніс ніж. Відрізали і хліба, і ковбаси. Решта бабуся акуратно поклала в пакет до круп, макаронів і мандарин.

- Так чого плачете? - знову питаю я.

- Не знаю, дитинко, - відповіла баба Дуся і розповіла мені історію, яку ви тільки що прочитали вище.

Вона відкушувала маленькими шматочками то хліб, то ковбасу ... А на щоках сльози ...

Це сталося у нас в Світловодську. Дівчинку, як каже баба Дуся, звуть Віта. Татусь у неї Олег. Ще й мама в магазині була, теж з покупками допомагала. Не сумніваюся, що і Господь там був. Стояв на розі магазину, обійнявши стару бабусю. Вона їла і ... тихо плакала.

Радіо ТРЕК у Telegram. Viber: 063-734-106-4