Винищення корів на Рівненщині, або що згадує Дід – ходяча енциклопедія з-під Дубна
«Були колись корівоньки, було кого пасти. Тепер все буде – рапс!?»
Взагалі-то цей матеріал видання «Вісник+К» не про корів і не про фактичний геноцид великої рогатої худоби в Україні – заради інтересів розвитку тваринництва в Польщі та ЄС.
Але цікаво, як просто одне якесь зауваження людини, яка бачила інші часи, змушує враз зрозуміти реальність.
«Місцевий Гугл»
Володимир Шостак з Бокійми Дубенського району вже поважного віку, але не всидить на місці. Тракторцем на город їздить, співає у церковному хорі і збирає цікаві відомості про село та людей. Ніяких записів не робить, бо має хорошу пам’ять, яку тренує розгадуванням цифрових кросвордів.
Володимир Володимирович усміхається, коли чує, що про нього розповідають як про ходячу енциклопедію.
– Є таке, – погоджується. – Мені навіть медаль спеціальну дали, коли відзначали день села. З підписом «Місцевий Гугл».
– Та невже усе знаєте? – допитуюся.
– Ну, все ніхто знати не може, але багато цікавого тримаю у голові, – хитро мружиться дідусь. – Ляжу спати, а сон не бере, то щитаю. От вирахував, що за 70 літ у нашому селі народилися 23 пари двійнят. Є 394 хати, поіменно знаю всіх жильців. Ще й коли день народження у багатьох. Найстарша у селі жінка з’явилася на світ 21 жовтня 1924 року. П’ятдесят пусток стоїть. Мають люди у нас 126 тракторів. У селі проживають 123 вдови та 23 вдівці. Помню, що у 1961 році вперше у селі купив телевізор Іван Лихочвор, який працював завгоспом у колгоспі, а я аж у 1967-му і був тринадцятим, хто мав таке чудо техніки.
Корів уже не щитаю, бо їх дуже мало осталося. Колись тримали по дві, а зараз усі продають.
На нашій вулиці 13 корів ходило, тепер тільки одна.
За цими простими цифрами можна дослідити, як колись розвивався технічний прогрес і як нині занепадає село. Дідусь знає безліч цікавих історій про колгоспне життя, адже працював бригадиром, був головою ревізійної комісії. Про часи становлення незалежної України теж розповідає з власного досвіду. Зрозуміло, що для краєзнавців Володимир Шостак – справжній скарб, адже береже у пам’яті багато цікавих фактів. А ще радо допомагає у пошуках родинних зв’язків.
– Якось найшла мене жіночка з Дубна, – продовжує пенсіонер. – Вона робила у Польщі у якоїсь пані, і та згадала, що її родич жив у Козирщині (сусіднє село – авт.). Полячка попросила українку знайти його корені. Так я згадав Теодора Зигмундовича Романовського. Його хата збереглася, хоча село поступово занепадає. Колись було 170 дворів, а нині лишилося тільки 28. Ми поїхали туди, і вона все фотографувала. Я ще на кладовищі могилу Романовського показав. Жінка дуже дякувала за допомогу.
– Чого ж не записуєте різні цікаві випадки для нащадків? – допитуюся.
– Як їм треба, то хай записують, – сміється чоловік.
– Може, маєте спеціальний метод, який тренує пам’ять? – намагаюся дізнатися секрети.
– О, так! – приєднується до розмови донька Марія. – Любить розгадувати кросворди з цифрами, судоку їх ще називають, що й не встигаю купувати.
На підтвердження її слів батько виносить з кімнати цілу гору цих кросвордів. І всі списані стовпчиками цифр.
– Я з дитинства любив математику, – каже Володимир Володимирович. – І зараз люблю усе підраховувати. Літом нема часу на судоку, а зимою – це моє улюблене заняття.
Автор Руслана СУЛІК
Радіо Трек: НОВИНИ
