Синоптик і телеведуча Наталка Діденко написала про Музей Гончара в Києві
З приводу вчорашніх подій
Музей Гончара – це таке місце, яке не можна ніяким чином торкати насиллям.
Це – сакральне українське місце, серцевина, без жодного пафосу.
Просто так є.
У мене з цим музеєм дуже багато пов‘язано, але я жодного спогаду чи емоції тут не напишу. Це – зайве, принаймні сьогодні.
Бо музей Гончара не потребує моїх спогадів чи вражень, хоча він завжди мені, і таким, як я, був радий.
Це я потребую музей Гончара. І такі, як я.
І завжди потребуватиму.
Бо це не будинок, експозиції, етнокультура, виставки, заходи, ніч танців, автентичні співи, народні костюми і віддані люди.
Це – музей Гончара.
Це – явище.
Це – автентичний дух.
Сакральне місце.
Такі речі не можна торкати насиллям.
Як не можна одного 30-листопада було бити студентів.
Подібні дії стають каталізатором, зрушенням дуже потужних процесів.
І справа не в поломаних ручках чи дверях.
Мені просто шкода тих людей, які не зрозуміли таких простих і таких великих речей. Не поцікавилися, якщо не знали. Жаль їх.
Це дуже багато і остаточно про них сказало.
У музеї є така стіна, всіяна старовинними фотографіями українців у національному одязі.
І посередині цієї стіни, на рівні людського зросту, десь такого ж розміру квадратне чи прямокутне дзеркальце.
І коли ти дивишся на ці фотографії, ти ще й бачиш і себе серед своїх можливих дідів-прадідів. Ну, ніби всі разом, від свого прадіда до себе.
То те дзеркальце не треба розбивати.
Радіо Трек: НОВИНИ
