Світ – це фікція: найшвидший піаніст планети – у Рівному (АУДІО)
Аскет. Піаніст. Філософ.
Людина, яка вразила весь світ. Рівне зокрема. Два концерти в органному залі Рівного зібрали рівнян, які згодом щедро розписували цю подію у соціальних мережах.
Як щось неймовірне.
Захоплюватись українським канадцем, композитором Любомиром Мельником, після живої зустрічі зі ним почали рівняни різного віку. Та з різними вподобаннями, далекими від музики.
Любомиру Мельнику 67 років. Композитор вчився у Канаді, мешкав у Франції, працював у Паризькій опері. Зараз він живе у різних містах світу. Майже все своє життя він був невизнаний.
Редакція «Радіо Трек» винесла із монологу Любомира Мельника найцікавіші цитати.
Світ вас (українців) не змінить. Завжди тримайтеся до того, що є правда. І до Бога.
Багато факторів вплинуло на те, що почав створювати свою музику. Я був без грошей. Довгий час. Збирав те, що люди викидали на вулицю, і їв. Для вас це здається, що це важко. Але це, ну, було так.
При цьому, я завжди мав мрію – просто жити. Виходити на вулицю і ходити містом. Я тоді не потребував грошей.
Я мав завжди інтерес до всього, що навколо нас. Це, певно, вплинуло на мене тоді. Я був жебрак, жив на вулиці. Я не знаю, як я жив і вижив. Але, якось Бог зробив так, що я від нічого отримав все, що маю зараз.
Дивним чином свого часу я прийшов до Керолайн Карлсон (жінка, яку вважають найвідомішою та найшвидшою танцюристкою - ред.).
На дах Паризької опери. Там була прекрасна атмосфера. Без Керолайн ця музика не існувала б. Вона мене надихнула. Коли вона танцювала - це було щось неймовірне.
Вона була абсолютним феноменом. Вона могла рухатись швидше, ніж око людське може побачити.
Я вчився гри на фортепіано від старшого українського піаніста, там, у Вінніпегу. Там, де я ріс. Він мене нічого не вчив, я просто грав біля нього Моцарта, Бетховена. Пограв – і пішов додому. Але я був біля нього, я збирав його навички. Так я почав ліпше і ліпше грати.
Період 1970-х років пригадую. Я дуже ненавидів модернову музику. Та чорна музика, страшна. Їй бракло краси.
Я хотів зробити щось гарне. Краще б музики не було, якщо у ній тільки все чорне. Нащо музика, у якій би не було нічого гарного.
Тоді я хотів зробити гарні акорди, і тримати їх у часі. Це потрібно було для модернового балету у Франції. Танцюристи безперервно танцювали, їм треба була така безперервна мелодія. Так виникла Continuous Music.
Для мене звук від фортепіано – це небесний звук. Воно таке глибоке. Неймовірний звук. Тоді в опері все почалось, я почав швидше і швидше грати з кожним роком. Я перестав грати класику. Не тому, що я не люблю класики. Просто коли ти використовуєш Continuous Music до піано – це як хор Ангелів. Для мене.
У Франції на концерти приходили 12 людей. В Канаді на концерти приходило по п’ять людей. Так було довго.
Грати на піано – це найкраще. Грати Continuous Music можу годинами. Після усіх років гри на піаніно зараз я не відчуваю пальців. Мої пальці - як повітря, що дме на клавіші. Я більше чую, як піаніно рухає мене.
Я українець. І дуже важливо, щоб світ усвідомив, що якби я народився у Франції, Британії, Бразилії чи в будь-якій іншій країні, моєї музики бине існувало.
Тільки українець може винайти таку музику. Представники інших національностей не опікувалися би такими речами.
Я вважаю, що українцям багато що вдається, бо це творча частина суспільства. У них не гроші на першому місці, у той час коли світ схиблений на грошах.
Світ хворий тепер.
Як включаєш радіо і слухаєш європейську та американську музику, українську та російську. Усю музику... вона без мелодії. Немає у цій музиці мелодії. Моє завдання – принести мелодію назад до людей. Я знаю, що мої мелодії не є такі добрі. Але вона, моя музика, живе зараз. Вона для людей.
Ви просто не знаєте, що там зараз в Європі. Вони там мають гроші, вони нібито мають всьо, але… вони навіть не мають своїх країн. Своїх людей.
Є речі на світі, які не може ніхто пояснити. Навіть найвідоміші вчені. Ви знаєте таке поняття science fiction. Я знаю, що життя це не це science fiction.
Все у світі – фікція. Еverything is fiction.
Вам пощастило, що ви не говорите англійською мовою. Люди, які говорять англійською, вони забули все духовне в собі.
Мій улюблений композитор – Джузеппе Верді. Його опера La forza del destino – неперевершена.
Це неймовірні відчуття, коли слухаєш оперу La forza del destino. Як хор Ангелів іде.
Вперше почув її і плакав три години, без перестанку. Про тих композиторів, які мені не подобаються, нічого не казатиму. Бо довго називати (сміється – ред.).
Певні мої твори дійсно розповідають історію. Windmills – це особлива історія (на відео - ред.). Щоб записати Windmills, може піти ціле життя. В мене так було. Композиція триває приблизно 40 хвилин. Це історія про вітряк, який насолоджується життям і не знає, що десь там далеко на нього насувається страшний вітер. Вітер іде, щоб знищити його. Коли вітер приходить ближче, вітряк намагається крутитися якомога швидше, але не витримує.
Радіо Трек: НОВИНИ
