«РЕБЕЛІЯ»: Шикарна вистава, просто шикарна, - Іванна Коберник тепер каже, що має Мрію
І закликає: «Погугліть ці 2 слова – МУР і Ребелія»
Україна – переживає дивовижний час: ми всі можемо легко загинути, але одночасно ми, як Нація, масово творимо Мистецтво.
Особливий розквіт переживає Театр. Подаємо нижче допис відомої телеведучої Іванни Коберник про одну з найрезонансніших вистав цього сезону
«РЕБЕЛІЯ [1991]»
Далі текст Іванни Коберник:
Отже, Ребелія від МУР. Для тих, хто випадково потрапив на мою сторінку, пояснюю — Ребелія означає Бунт і це назва вистави, МУР це назва творчого об’єднання, яке її створило.
Це історія боротьби і проголошення української Незалежності від кінця 1950-их і до 1991-го року.
Музична історія, створена дуже молодими людьми, їм всім до 30 років. Автору ВСІХ слів вистави - 23. Здається, я вже майже всі їх вивчила.
Вистава йде з аншлагами, квитки складно купити, зараз закінчується тур Україною, днями останні три в Києві.
Якщо або поки ви не потрапили на виставу, її музику можна скачати на всіх музичних платформах, в тому числі безкоштовно на YouTube.
Кожне слово цієї вистави написане персонально для мене - думала я, коли вперше дивилася премʼєру наприкінці серпня, притиснувши як дитина руки до грудей і контролюючи дихання, щоб не плакати.
Тому нічого не написала, бо могла би лише задихатися від емоцій. Ми купили родиною квитки на цю виставу в Білу Церкву, щоб подивитися вдруге і показати доньці.
Емоцій лише трохи менше, мені знадобилося 3 дні, щоб хоч трохи вкласти це в раціональні думки.
Бо звісно, не всі однаково, як я, сприймуть цю виставу. І не всі зрозуміють відчуття україномовної дівчинки з Києва з сімʼї журналіста та історикині, за яку (дівчинку) нарешті хтось сказав про ту невисловлену атмосферу страху, в якій жила українська творча інтелігенція.
Її не зрозуміє той, в чиєму житті навколо не було арештів, запроторень в психлікарні за «антирадянські» думки, чию маму не пресувало КДБ, вимагаючи стежити за Стусом (бо історичний архів був місцем, де дисидентам дозволяли працювати, а мама працювала в архіві і вагітна мною мала ховатися у родичів, щоб уникнути того примусу), чийого батька не виганяли з університету за заяву проти несправедливого звільнення викладача (потім дивом поновили завдяки сюжету радіо «Свобода»), чиї батьки не були на премʼєрі «Тіні забутих предків» в 1965-му…
Я через це думала, що може і взагалі не варто писати. Адже давайте чесно, таких, як я, була меншість.
Але що я бачу навколо:
Ця вистава відгукуються і людям із зовсім іншим бекграундом. І вона відгукується молоді.
Тобто неймовірним авторам Ребелії вдалося змусити плакати 50-тирічну жінку і одночасно спонукати писати під них тіктоки підлітків.
А ще - заохотити дітей лізти в інтернет читати що таке КТМ, ХХ-ий зʼїзд КПСС і Биківня. Тому Бог з моїми спогадами, давайте про молодих.
Цій виставі вдалося те, що не вдалося міністерство освіти і науки за все їхнє існування - Це сказала не я, і взагалі це сказано про першу виставу МУР «Ти Романтика», здається, Євгеном Яновичем, але це абсолютно точно відноситься і до Ребелії.
Зацікавити дітей історією становлення української Незалежності та українською літературою.
НАРЕШТІ показати українських письменників і митців не грузними дядьками в мішкуватих костюмах, а веселими молодими людьми, живими, з різними характерами, прагненнями, амбіціями, слабкостями.
Показати, якою насправді привабливою була українська ідея, як би страшно не було нею займатися. Привабливою, чуєте!
Все що завгодно є в українській шкільній програмі – прагнення справедливості, загальнолюдські цінності, але українська ідея була надзвичайно приваблива, як би її не нищили.
Вона притягує найкращих. І саме тому Україна досі жива і досі протистоїть найбільші ядерній потузі світу, бо за нас борються найкращі.
Але мене занесло.
Повертаємось до вистави. В Білій Церкві. Якщо в Києві в Жовтневому палаці я відчувала себе у своїй бульбашці, де, здавалося, всі розуміли куди і за чим прийшли. То в Білій Церкві це відчувалося інакше.
Чимало людей прийшли на щось цікаве, але з долею недовіри. Такими були мої сусіди позаду, які достатньо гучно коментували те, що бачили на сцені.
На словах «Протест не має змісту, це чиста декорація» чоловік щиро видихнув «Нє, ну єто так і єсть!».
Коли Кольчик (Гебіст) має складну сцену з залом і питає «Хто з вас хоч щось читав Світличного?», жінка позаду прошепотіла «я Залужного читала…»
Там були ще інші сумніви і обговорення, я просто боялася, що по закінченні вистави мені доведеться озирнутися і побачити їх, але якраз у фіналі їхні обговорення вже були іншими:
«Шикарна вистава, просто шикарна. Як все розклали» - був їх підсумок.
Ну і трохи про акторів, які нагадаю, всі дуже молоді.
Я припускала, що наче Кравчук хоч трохи старший, дуже він солідно виглядає в своєму біло-сріблястому костюмі, який викликав захват у моїх сусідів позаду, але на фінальному поклоні зрозуміла, що ніт, таке ж юне обличчя, як у всіх.
А Вінграновський! Який талант! В хлопця всього 2 сцени, але вони незабутні. Алла Горська! Фантастична гра!
Насправді, у всіх фантастична, але тоді я писатиму до ранку. Відзначу ще лише Бєлову – і гра відмінна, і виконання пісень.
В аудіоверсії цю роль виконує Клавдія Петрівна, яку я насправді люблю, але в цій ролі її стиль виконання абсолютно недоречний.
Так от. У мене є мрія. Щоб «Ти романтика» і «Ребелія» йшли в Києві щомісяця. І щоб цю магію, за якою титанічна історична, літературна, світоглядна, сценічна робота, побачило якомога більше людей.
Дорогі вчителі історії. В 11-му класі Ви почали вивчати з дітьми повоєнну Україну. Скачайте пісню ХХ-й з’їзд КПСС, дайте послухати дітям, а вже потім задавайте читати нудотину з підручників. Те саме стосується КТМ, питання про нього є в НМТ, я спеціально подивилася, як ця неймовірна історія показана в підручниках — неймовірна нудотина.
А це одне з найяскравіших явищ відлиги.
А, пісня КТМ – лідер скачувань на Apple Music, після якої діти зрозуміють, що це було і побіжать шукати вірші Вінграновського.
Я справді можу писати про це до ранку. Але краще погугліть ці 2 слова – МУР і Ребелія, Почитайте про них і послухайте аудіо версію. Настав час нових людей.
Які пишуть і достукаються до сердець по-новому. Моя теорія, що наша надія це покоління 20 + вкотре підтверджується.
Радіо Трек: НОВИНИ
