«Легенда»: чому залізнички України до цих пір із теплотою та повагою згадують Кирпу? (ФОТО)
«Людина, яка зуміла змінити все» (с)
Існує думка, що Георгій Кирпа – це один із найбільших «втрачених шансів» України.
Що, якби Кучма на початку 2000-х зробив ставку не на Януковича, а саме на Кирпу, то наша країна змогла б уникнути не лише всіх потрясінь, а вже догнала б у розвитку, як мінімум, сусідню Польщу.
Принаймні, в це вірить багато залізничників, які на власні очі побачили справжнє – чудо трансформації – своєї рідної галузі: із геть занедбаної до надзвичайно сильної і передової.
От, як про це написали днями в групі Незабутнє депо «Львів-Схід»
- Недавно «у вузькому колі» зустрічався з ветеранами-залізничниками. Як це часто у нас буває, зайшла мова про Георгія Миколайовича Кірпу, про те, що найбільше запам’яталося з того часу.
Не встиг я повідати про подробиці впровадження першого «Столичного експресу», як мій давній товариш, на початку 2000-х – машиніст 1 класу електровозного депо – замріяно каже: «А я найбільше пам’ятаю, як Кірпа різко піднімав зарплати, відразу на декілька десятків процентів, і як ми нарешті почали жити, а не виживати».
Його підтримав молодший колега-колійник, у якого в ті роки був початок професійної кар’єри на посаді шляхового майстра:
«Тільки-но Георгій Миколайович став Гендиректором, відразу пообіцяв, що зарплата на залізниці буде не менше 100 доларів.
Враховуючи тодішній рівень цін, це були пристойні гроші.
До приходу Кірпи ми отримували десь 50-60 доларів на місяць та й ті з постійною затримкою, до того ж частину зарплати – цукром, мукою чи щебенем.
Звичайно, ми спочатку не повірили. Але вже буквально за декілька місяців почали отримувати «сотку», а потім більше і більше.
Влаштуватися зі сторони на залізницю «в штат» стало майже неможливим, а тимчасовими працівниками на робітничі посади до нас приходили люди з вищою освітою».
Колишній начальник вокзалу серед найкращих споминів назвала не тільки кардинальну модернізацію її і сотень інших вокзалів, а й премію до 8 Березня, яку за наказом Кірпи виплатили всім жінкам, працюючим на залізниці:
«У нас зарплата тоді була, здається, на рівні плюс-мінус 400 гривень.
І раптом напередодні жіночого свята вперше отримуємо додаткову премію по 100 гривень, просто в якості подарунка і визнання ролі жінки.
Абсолютно кожна, незалежно від посади і окладу. Було дуже приємно, дуже святково на душі».
Що ж, кардинальне підвищення рівня життя і статусу залізничників дійсно було одним із головних пріоритетів Георгія Миколайовича.
Про це Кірпа заявив нам, тільки-но призначеним начальникам залізниць, на першому ж засіданні Ради «Укрзалізниці» під своїм головуванням. І скоро про те, що це не просто слова, змогли переконатися і залізничники, і вся країна. Це теж був у якомусь сенсі «вертикальний злет».
Адже загалом Георгій Миколайович заробітну плату залізничникам підвищував сім разів, і за цей час вона зросла в середньому в понад 4 рази.
Що важливо, рівень цін та курс долара до гривні (5,3 – 5,4 грн.) з початку 2000-го до кінця 2004 року залишався практично незмінним.
Георгій Кірпа домігся того, що середня і мінімальна зарплати працівників «Укрзалізниці» стали вищими за середню і мінімальну зарплати в Україні в 1,7 – 1,8 рази.
Але не тільки через привабливу зарплату, майже вдвічі вищу ніж в інших галузях, стояла тоді ціла черга з бажаючих працювати на залізниці, у тому числі на робітничих посадах.
Велике значення мали пільги і соціальні гарантії залізничників.
Можливість лікуватися в галузевих медзакладах, оздоровлюватися в санаторіях, відправляти дітей в літні дитячі оздоровчі центри, займатися спортом тощо (на оновлення і розвиток залізничних об’єктів соціальної інфраструктури виділялися солідні кошти).
Додаткові дні оплачуваних відпусток. Медичне страхування працівників і пенсіонерів (для останніх – за рахунок залізниці).
Безкоштовний річний проїзд в приміському сполученні.
Два квитки на рік для безкоштовного проїзду туди і зворотно в дальньому сполученні, звісно, разом з дитиною (утриманцем), в тому числі один квиток – залізницями України, другий – залізницями країн-учасниць СНД, який можна було використати і для внутрішньої подорожі.
Галузеві доплати до пенсій для 220 тисяч пенсіонерів «Укрзалізниці».
Два десятки надбавок і доплат до тарифних ставок і посадових окладів тощо. Тільки одна цифра – на надання не передбачених законодавством України пільг і гарантій за колдоговорами на залізницях України тоді витрачався один мільярд гривень за рік.
І ще один факт. 14 грудня 2001 року з метою закріплення пільг на тривалий період «Укрзалізниця» вперше уклала з профспілками Галузеву угоду терміном не на рік, а на 5 років – на 2002 – 2006 рр.
…Не дивно, що залізничники, які пережили злиденні 90-і роки, так глибоко шанують Георгія Кірпу.
Уявіть умовну залізничницю зразка 1999 року з зарплатою 180 гривень, яка надриваючи руки тягне додому 30 пляшок оцту, що їй дали в рахунок частини зарплати.
У неї на роботі третій місяць стоїть теж «зарплатний» мішок цукру і треба нарешті його забрати, бо вже споловинився).
Вона вірить, що її залізниця глибоко збиткова, що може бути ще гірше – і не знає, що за цей же самий 1999 рік майже 600 так званих «посередників» забрали в «Укрзалізниці» понад 1,6 млрд. гривень.
І не знає, що зовсім скоро процес тривалого пограбування залізниць зупинить характер і воля однієї людини – Георгія Кірпи.
Людини, яка зуміє змінити все.
Автор: Віктор Остапчук, начальник Південної залізниці з 2000-го по 2012 рік
Під цим дописом у групі Незабутнє депо «Львів-Схід» можна прочитати, зокрема, такі коментарі:
Радіо Трек: НОВИНИ
