Світ очима відомих закордонних фотохудожників. ФОТО
Про репортажну зйомку, нестандартне бачення буденного, фотографії у стилі «ню» та поетику оголеного жіночого тіла розповідають Вірджіліо Бардоссі, Малай Басу та Гарік Аванесян
[media=46301]
Три відомі фотохудожники з Італії, Індії та Чехії приїхали до Рівного та показали своє бачення навколишнього світу.
Вони не заробляють на життя фотографією, говорять, що для них це лише хобі, але звичайним хобі їх світлини назвати важко.
Кожен з них віддав фотомитецтву десятки років. Їх знають та високо поважають за кордоном.
Два фотографи – Бардоссі та Аванесян – досягнули найвищого визнання у фотомистецтві та отримали звання майстра FIAP – майстра Міжнародної Федерації Фотомистецтва. Але роботи кожного з них дуже різні: від репортажної фотозйомки до фантастичного та філософського колажу, від серйозних портретів до фотографій у стилі ню.
ІТАЛІЄЦЬ ВІРДЖІЛІО БАРДОССІ: «ПОТРІБНО РОЗМОВЛЯТИ ЖЕСТАМИ, ОЧИМА Й УСМІХАТИСЯ»
Чоловік пенсіонер. Йому 70 років, він живе в Італії поблизу Флоренції, однак постійно подорожує і займається репортажною фотографією.
З усіх країн найчастіше їздить до Румунії. Цей край він фотографує вже упродовж 20 років.
[media=46298] [media=46299] [media=46297] [media=46296]
У цьому році йому одночасно зробили два запрошення: поїхати в Україну до Рівного або в Китай. Він обрав – Рівне.
Вірджіліо не знає англійської, окрім рідної італійської трохи говорить французькою, але у нього ніколи не виникало мовних бар’єрів під час зйомок репортажів та портретів у різних країнах. У нього легко виходить передати людям впевненість, люди з ним справжні, вони не бояться бути собою:
– Мені подобаються репортажі тому, що я люблю бути в контакті з людьми. До речі, багато фотографів хочуть зі мною подорожувати, щоб працювати разом, тому що у мене виходить зробити так, аби людина, яку я фотографую, почувала себе вільно, як удома: спокійною, розкутою.
Тоді у мене виходить сфотографувати людину у її природньому стані. А для цього потрібно розмовляти очима, жестами і усміхатися. Тоді людина відкриється тобі.
[media=46293] [media=46295] [media=46294] [media=46292]
Чоловік знімає вже більше 40 років. Зараз він працює з цифровими фотоапаратами, але, водночас, каже, що лише під час роботи зі старою чорно-білою плівкою відчував себе справжнім майстром фотографії:
– Я надавав перевагу старим чорно-білим фотографіям тільки через одну причину. В темній кімнаті, коли я був сам на сам із фотографією, я був маестро, відчував себе митцем. Зараз, з появою комп’ютерів та фотошопу ми також маємо можливість це відчути, але це вже зовсім інша робота.
ІНДУС МАЛАЙ БАСУ: «МАЯ РОБОТА СХОЖА НА СТВОРЕННЯ КАРТИНИ»
Він з Калькутти, Індія, де працює урядовим службовцем. Йому 58 років. І він понад 25 років займається фотографією.
Частина його робіт не демонструють реальність, вони відображають авторське, його особисте бачення світу.
Малай – фотомитець і його тема не природа і не пейзаж, а фотоарт, фотомистецтво, яке створюється за допомогою фотошопу.
[media=46306] [media=46307]
У своїй роботі він використовує різні фотографії, які потім нестандартно об’єднує між собою.
– Фото як сім’я. Воно складається з різних речей. Є окремо брат, сестра, мати, батько. Але це все одна сім’я, це все об’єднується. У моїй фотографії так само все об’єднується.
Моя робота схожа на створення картини. Вона спочатку уявляється, а вже потім малюється, створюється.
[media=46302] [media=46303]
Басу має деякі успіхи у роботі на сюрреалістичну тематику, але основним його інтересом у фотографії є портрет і дослідження людини.
Сам позиціонує себе як експериментатор. Говорить, що найбільше у процесі творення фотографій йому подобається той розвиток, який він отримує. Зі створенням кожної нової фотографії він бачить щось нове, вчиться новому. Спочатку він уявляє певні історії, а вже потім починає створювати фотографії.
[media=46305] [media=46304]
Якщо придивитися. у кожній його світлині – ціла історія, глибока філософія та реальне життя. але крізь призму власних відчуттів автора. Найкраще його роботи сприймаються, коли вдуматися у заголовки до фотографій. Басу затягує у свій світ і не залишає байдужим.
Цю останню фотографію він присвятив Україні й пов'язав її з поваленням режиму Януковича.
ВІРМЕН ГАРІК АВАНЕСЯН: «ФОТОГРАФІЯ – ЦЕ ІСТОРІЯ. ТРЕБА ВМІТИ ЇЇ ЧИТАТИ»
Чоловік підприємець. Він приїхав з Праги, але народився в Баку, Азербайджан. У Чехію емігрував більше 20 років тому. Там він упродовж трьох років видавав журнал «Фотоарт».
– Я вам скажу, що я почав серйозно розуміти фотографії тільки тоді, коли почав видавати свій журнал. Ми видавали щомісячник, цей щомісячник виходив протягом трьох років. Це був журнал великого розміру. Дуже красивий. Від Японії до Америки і до сьогоднішнього дня мені кажуть, що це був найкращий журнал у світі. Можливо ми його відновимо в Німеччині.
На запитання, що таке фотографія, Гарік відповідає:
– Для мене фотографія – це історія. Це те, що вам світлина розповідає. Якщо ви можете написати роман, дивлячись на одну-єдину фотографію, то це справжня фотографія.
Чоловік переконаний. що кожна фотографія показує свого автора, демонструє його справжнього:
– На будь-яку виставку, на яку я прийду, подивлюся на фотографії і, не бачачи автора, я скажу, чи хочу дружити я з цією людиною чи ні. Незважаючи на те, що він знімав інших людей, він показав себе. У своїх фотографіях кожен відображає самого себе, хочете ви цього чи ні. Це прояв вашого характеру, ваших емоцій. Хтось експресивний, інший імпресивний і так далі.
Гарік Аванесян займається серйозною репортажною та портретною фотографією. Він знімав жителів Киргизії, циган, пастухів, важливе місце у йго творчості займає серія про святих, де він знімав церкви, Але найголовнішими для нього є фотографії вірмен. Сьогодні він готує велику прозову книгу з ілюстраціями про свій рідний народ та його життя. У жовтні він планує чергову робочу поїздку до Вірменії, якою завершить цю серію. За словами фотографа, над книгою він працює з 2012 року.
[media=46310] [media=46311] [media=46309]
У Рівне вірменин привіз серію фотографій у стилі «ню», назвавши її «Поетика жіночого тіла». Його світлини еротичні, але не вульгарні, вони розповідають історії, зачаровують, їх аж ніяк не назвеш брутальними.
– У фотографіях ню я бачу щось прекрасне і піднесене. Ми назвали цю виставку «Поетика жіночого тіла», тому що це пов'язано для мене з поезією, з любов'ю. Я в першу чергу шукаю в жінці поетику, щось романтичне.
Жінка для мене – це щось піднесене, муза.
Гарік говорить, що в Чехії люди більш розкуті, жінки і чоловіки більш вільнодумні, ніж у тій самій Італії чи Україні. Роздягнутися для чехів – не так складно, як для наших людей.
[media=46312] [media=46314] [media=46313]
Радіо Трек: НОВИНИ
