До проблеми Героя та Змія – на тлі рейтингів довіри у Порошенка і Тимошенко (ФОТО)
Як правильно убивати Дракона (АК)
Сказане далі стосується всіх. Не лише в Україні.
Кожна людина періодично чогось досягає, щось, або когось перемагає, робить гарні справи та, зрештою, отримує своїх «15 хвилин слави», постаючи в очах інших у якості – Героя.
Тут і небезпека.
Бо за періодом успіху та загального схвалення майже у кожного Героя тряпляється момент «падіння», невдачі та перетворення у загальному сприйнятті з Героя на Антигероя.
Інколи навіть – на своєрідного Дракона чи Змія.
Типово причина такої «переміни долі» лежить у Гордині, якій ми всі легко піддаємося, коли таки чогось досягаємо й самі себе за це хвалимо, тим паче, на тлі захоплення з боку інших та загального відчуття, ніби все нам вдається та іде в руку – саме собою.
Це пастка. Середньовічний вислів у Японії не дарма казав:
«Похвала – підніжка Майстру».
Але повернімося до України.
Тут почали звучати напівзаклики чи напівпопередження про те, що «Вбиваючи Дракона, ми, зрештою, самі перетворюємося на Дракона». Типово при цьому згадується відома п’єса Євгена Шварца «Убить Дракона», яка була дуже популярною за СРСР у телепостановці Марка Захарова.
Спочатку у подібному ключі згадали про «Дракона», після удару по Старобільську, де з високою вірогідністю загинули не зовсім ті, кого мали на увазі поцілити наші військові (і переважно – цивільні), а в другому випадку про «Не перетворитися на Дракона» заговорили на тлі епопеї з перенесенням пам’ятника Булгакову.
В обох випадках апеляція до Архетипу про «Героя і Змія» чи «Героя і Дракона» є – не зовсім правильною. Архетип цей у різних переспівах відомий людству ще, як мінімум, з Пісні про Нібелунгів, де, нагадаємо, йшлося про МІСТО. Фортецю.
Місто це постійно руйнує, мордує та атакує – Ворог. Точніше кажучи – Змій.
Багато Героїв намагалися стати з ним на герць і вбити. Але всі вони загинули. Відтоді місто перестало боротися й навчилося – терпіти. Періодично віддаючи Змієві своє золото та споряджаючи до нього найгарніших своїх юнаків та дівчат. На поталу.
Але раптом приходить Герой. Герой, який каже рішуче, що ладен вступити у битву зі Змієм. Намір його всі вважають безтямним і намагаються відговорити, але Герой, попри наявні страхи, набирається мужності і йде.
І приходить до Змія, який лежить на величезній купі золота, але тепер зривається з неї, щоби вступити з Героєм у бій. Вони б’ються і Герой … Перемагає.
Можливо Герою допомагає в цьому богиня Удачі, а може – дивний і магічний меч Ескалібур… Наразі це не важливо. Важливо, що Герой – дивиться на гору золота, де лежав дотепер Змій, і поволі виходить на неї. Стомлений нерівним боєм він і сам лягає на купу золота під ногами, не помічаючи, що з міста вже біжать до нього цілими натовпами – люди.
Ще важко дихаючи, він думає: «Це ж треба, я таки це зробив. Переміг Змія... Диво якесь просто, але ж – вдалося…»
«Слава! Слава Герою! Слава нашому визволителю!», - долинають десь знизу крики людей, які зібралися довкола та невимовно радіють.
-Таки, дійсно, це круто, - каже собі Герой, - І, певно, що не спроста. Скільки людей раніше намагалися це зробити, й не могли, а в мене – вийшло. Видно, що Боги – прихильні до мене. Може я дійсно – не такий як всі?
Герой думає так, і слухаючи далі захоплені вигуки звідусіль, переводить погляд власне тіло. Воно – досконале. Він бачить налиті м’язи натруджених боєм рук та ніг. Він бачить – як досконало він складений, і як гарно виблискує на цьому дужому тілі піт.
Рясний піт, що прямо на очах переливається під сонцем різними барвами.
Яка гарна у мене шкіра, каже собі Герой. , наче якась неймовірна луска.
- Все ж таки, я незрівнянний, - каже сам до себе Герой і переводячи погляд далі, зауважує: «І реально – який прекрасний у мене – хвіст…»
Власне, це останнє – що каже до себе Герой, перед тим як повністю перетворитися на Змія. А те, що ви прочитали, це переказ класичної версії історії про «Героя та Змія», або «Героя та Дракона».
Конкретно нам з вами вона поки не зовсім підходить, бо ми з вами ще свого Змія – дуже далеко – не перемогли.
Що, безперечно, аж ніяк не може зупинити нас від зазнайства та Гордині у різних її формах, однак, загроза перетворитися на Дракона для нас усе ж не є актуальною.
На багато важливішим для нас зараз є – НЕ перетворюватися на Орків.
Реальна загроза такого перетворення та наше невміння протистояти їй – одна з головних причин – чому ми досі знаходимося у Війні, і чому досі НЕ перемогли, хоча й втратили стільки наших прекрасних людей, і міст, і сіл, і всього.
Бог може й ладен помагати нам, якщо ми будем – Лицарями і Героями. Якщо ж ми вирішуємо бути Орками, то нам, очевидно, краще звертатися не до Бога, бо...
Нашим покровителем тоді є Диявол, а ми самі – нічим не відрізняємося від Zетників та найпридуркуватіших Моsssкалів.
Особливо це стосується людей у нас, які сидять у тилу, чи по закордонах. Які самі не воюють, і своїх рідних від війни бережуть, але в соцмережах і повсюдно – активно сіють розбрат, ненависть та злість.
Не усвідомлюючи того, вони і Єдності хочуть в нас такої ж, як у Орків: єдності – через примус і тиск і... Зверхність.
Зверхність у них, що найгірше, – до своїх (в Україні) та до тих на Росії, хто там, як і ми – проти війни ім. Путіна. Таких противників війни там мільйони. Принаймні, за даними опитування проведеного у березні Левада-центром, 67% росіян виступають за початок мирних переговорів, тоді як підтримка продовження бойових дій там впала до 24%.
Навіть, якщо ці дані є не зовсім точними, вони показують, що на Росії прямо зараз є багато противників війни, які своїми думками й розмовами між собою – розхитують режим Путіна.
Розхитують щоденно. Хай і потрохи, але все ж, ослаблюючи нашого з вами ворога – Змія.
Тому варто цих людей там підтримувати. Принаймні, хоч б теж – подумки та на словах.
Тепер до Політики
Ми не раз бачили в Україні політиків, яким на певному етапі, наче, як – все вдавалося, все йшло в руку: вони стрімко рухалися вперед і ніщо не було здатне їх зупинити.
Пригадайте:
Так переміг колись Кучма, так всі носили на руках Ющенка; далі магічно-непереможною виглядала Тимошенко, літом 2013-го геть нездоланним нам здавався Янукович, а вже у 2014-му президентом в один тур став Порошенко.
Той самий Порошенко, якого вже за 5 років із розгромним рахунком переміг Зеленський.
Той самий Зеленський, який уже скоро 5 років не дає перемогти Україну Путіну. Не він один, безперечно, але…
Яку це працює?... Чому якийсь час такому політику наче як «пре», а потім – перестає?
Один мудрий політтехнолог в Україні колись усе це пояснив. Він мав тоді псевдо «Ронін». Саме так у середньовічній Японії називали самураїв-самітників, які втратили свого володаря або не належали нікому.
Той Ронін любив розповідати українським політикам про індійську богиню «Лакшмі». Посутньо богиню Удачі, яка за певних умов перетворювалася – для своїх обранців – на богиню Руйнування.
За логікою Роніна:
Поки ця богиня Усміхається політику, все у нього чи у неї іде добре, й ніщо не здатне такого обранця – зупинити.
Але така прихильність не є вічною. Вона зникає і закінчуватися по мірі того, як Політик стає дедалі більше вірити, що це він сам – такий надзвичайний. Що всі його успіхи це – його надзвичайна заслуга і головне…
Коли за цим самолюбуванням – вказаний політик – перестає усвідомлювати для якої саме Місії його було обрано та для якого Служіння.
Служіння Людям і Країні, а не собі та своєму оточенню.
Щоразу, коли обранець богині Лакшмі піддається спокусам Гордині, Пихи та Самовдоволення, зраджуючи те для чого він був обраний, богиня змінює і своє ставлення до нього, позбавляючи його енергії «шакті».
Енергії, без якої він уже не може утримувати влади і в очах людей перетворюється із вчорашнього Героя на невдаху, парію та Антигероя.
Оприлюднені свіжі дані опитування КМІС, які показують нам рівень довіри до тих чи інших учасників політичного процесу в Україні.
Як можна побачити, на цьому «українському полі» Лакшмі ще продовжує усміхатися Зеленському, але все більше кидає оком в бік Залужного.
Аутсайдерами ж за рівнем довіри є Порошенко та Тимошенко, і це цікавий момент, позаяк 5-ий президент, приміром, упродовж всієї війни робить дуже багато хорошого та важливого для фронту та ветеранів ЗСУ.
Більше того,
Кілька днів тому, на тлі парадійно-образливого листа Зеленського до Путіна з, начебто, пропозицією миру, саме Порошенко дуже лаконічно і чітко сформулював те, як така – справжня Пропозиція Миру від України – мала би звучати.
У випадку ж із Тимошенко цікавим є те, що – ніхто інший в українській політиці, окрім неї – не боровся так послідовно і твердо за збереження українського економічного суверенітету під прямим атаками ставлеників транснаціонального капіталу, які намірилися за безцінь все скупити: Землю, Енергоатом, Газотранспортну систему, кращі підприємства ВПК і решта всього, до чого ще не дійшли їхні загребущі руки.
Більше того.
Лише Тимошенко наважилася чітко сказати, що НАБУ та САП є Антиконституційними органами.
Органами, які контролюються Заходом та діють в інтересах транснаціональних корпорації та урядів Заходу.
Діють – прямо всупереч Законодавству та Конституції України та Проти самої нашої Держави, виконуючи послідовно і чітко – накази іноземних спецслужб та їхніх Урядів. Урядів, які відстоюють не інтереси України, а, наприклад… США.
Як це було, приміром, у випадку з «плівками Міндіча» (не плутати з «плівками Мельничука», хоча там теж, вірогідно, замовником був хтось з-за океану).
У випадку ж з «плівками Міндіча» є абсолютно очевидно, що НАБУ та САП діяли під диктовку Трампа, якому залежало в будь-який спосіб змусити Україну – піти на вимоги Путіна.
«Друга Путіна»
Однак, кажучи загалом правильні речі, Тимошенко (як і Порошенко) не змогла заручитися довірою людей. Чому?...
Якщо коротко, то можна сказати, що причина в тій самі богині Лакшмі, яка зараз дивиться на інших та усміхається іншим. Але…
Насправді, знову привернути до себе увагу людей та отримати їх підтримку – не є неможливим.
Єдине, що для цього потрібен – Подвиг.
Подвиг, який змусить знову всіх дивитися на вчорашнього Антигероя, як на того, хто от прямо зараз взяв і виступив проти Змія.
При чому, виступив – без Гордині.
Гордині, яка у справжніх Лицарів та Героїв долається лише одним – Смиренням.
Смирення ж наше типово (хоч і не завжди) починається із запитання до себе: «Що саме я роблю не так?... Що саме привело мене сюди?... Що маю я перестати робити, чи почати робити інакше?».
Чесні відповіді тут неможливі без певного Покаянна та відмови від Зверхності.
Задати ж їх мали б собі усі. Не лише Порошенко, Тимошенко, чи Зеленський, а всі ми як Нація.
Бо тільки так ми і зможемо убезпечити себе – від перетворення на Орків, Драконів та Зміїв.
AXIOS!
*АК -- акторська колонка
Радіо Трек: НОВИНИ
