Чи варто м. Рівне підтримувати «москальське купання в ополонці»? (11 ФОТО)
На Водохреще (АК)
Українців дедалі більше закликають відмовлятися від всього «російського».
Не за горами той час, коли вже «остаточне прощавай» ми скажемо таким нестерпним проявам «руського миру», як ковбаса «Московська», квас бочковий і… не побоїмося цього слова – баня (парна).
Від цієї дикої парної з її російськими «бєрьозовимі вєнікамі» нам, безперечно, треба негайно і рішуче відмовлятися.
Просто запитаймо себе:
«Навіщо нам усі ці – чужі для нашого народу – традиції: шмагання одне одного гарячими віниками, а потім ще й стрибання у холодну воду?».
Це ж якась явно дика «москальська» традиція, яка геть непритаманна європейському українському народу, який ніколи у холодну пору року не купався, мудро промовляючи:
«Кілько тої зими?».
Згадати про це нас змусив суголосний допис у мережі Фейсбук від отця Юрія Юрченка. Допис, який став хітом, набрав понад 3500 репостів і, зокрема, був передрукований у групі РОВНО/РІВНЕ.
Ось цей знаковий текст:
Юрій Юрченко
Останнім часом став досить поширеним москальський звичай – купання в хрещенській ополонці після освячення в ній води.
В старій Україні наші благочестиві предки не робили цього. Пращури мали велику побожність, шанували святиню – освячену воду, до того ж мали цноту – роздягатися привселюдно, та ще й на таке свято, вважали за ганьбу та зневагу Господнього дня.
Тепер же чимало людей не мають а ні побожности, а ні цноти, а священики мовчать ніби води в рот набрали. А чого? Треба знати свої побожні, правдиві християнські звичаї.
Освячена на Водохреща вода зветься «Велика Святиня». То ж і ставитися до неї слід належним чином. Не варто ганьбити святого празника. Хто ж маючи правдиву пошану до Господа, у святиню – освячену воду, полізе напідпитку чи голяка, чи з реготом і криком, чи заради розваги і пустощів?
Розумний і благочестивий, навряд. Хіба лиш той, що має хибне розуміння того нащо освячується водичка і як її використовувати.
Далі подається, на згадку забудькам, фрагмент з книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу.
Тут нагадується про правильне ставлення до свята Богоявлення і святої води. Опущені лише деякі забобони.
«Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!»
Ми, очевидно, погоджуємося практично з усім, що каже о. Юрій Юрченко, і тим паче з тим, що скаже Олекса Воропай (далі). Але, якщо серйозно, то нам здається неправильним усе виводити від «москалів» та все пояснювати «москалями».
Це виглядає якось … глупо.
Очевидно, що звичай купатися в крижаній купелі йде до нас ще з дохристиянських часів.
Певно, це було щось на зразок святкового випробування. Чи ще чогось, чому приписувалася магічна сила.
Також можна сказати, що нині ми живемо в час певного ренесансу язичництва з його обожествлінням всього тілесного та матеріального.
Під цим кутом зору те, що відбувається на Водохреще в місцях масового скупчення людей, дійсно часами нагадує щось таке …оргаїстичне.
Але… Існує й ціла низка християнських авторів, які обстоюють, що справжнє «хрещення» вимагає повного занурення тіла (людини чи дитини) у воду, а не обливання лише якоїсь частини її тіла.
Вони роблять особливий акцент на необхідності повного і «троєкратного» занурення тіла, цитуючи при цьому певні правила святих Апостолів.
А значить, нічого страшного чи крамольного в самому факті купання чи зануренні тіла в освячену воду немає.
Власне й Володимир, коли хрестив Русь, то заганяв людей скопом у Дніпро, воду в якому теж відповідно освячували для хрещення цих язичників. Тому, можна сказати, що сама ідея купання (повного занурення в купіль) не є вже аж такою «москальською», чи «кацапською», чи російською.
Хіба вже Руською.
При цьому, ми погоджуємося, що Християнський празник Богоявлення, мабуть, не варто так відверто перетворювати на масовий неоязичницький «гей-гой» із заголясами, об’їдасами та випивосами.
Принаймні священнослужителям цілком логічно відстоювати саме таку точку зору.
Що вони, насправді, і роблять.
Щоправда, тихо якось.
Нижче ж подаємо обіцяний витяг з Олекси Воропая від Юрія Юрченка
Опівночі перед Водохрищами вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але... ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрищами вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.
Ще за тиждень перед Водохрищами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».
Ранком у церкві відбувається Богослуження. По Богослуженні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев’яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній...», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохрища йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацькому сиві шапки.
На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.
Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».
Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордань» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».
Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат...
Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п’ють свячену воду.
І все ж, якщо ви вирішите скупатись
Радіо Трек: НОВИНИ
