Звикли лікуватися фуфломіцинами – українка пояснила, що дратує наших біженців у європейській медицині

Професорка пояснила, про що свідчить досвід українців, що випробували на собі медичні послуги за кордоном

Ганна Вахітова, професорка та дослідниця Київської школи економіки, у своєму дописі для НВ, зазначила, коментуючи негативні відгуки про європейську медицину:

Українці звикли багато скаржитися (вибачте, друзі) і рідко діляться позитивом («А раптом зурочать!»). Тому негативні коментарі більш гучні і більш поширені. Це стосується не лише медицини. Про позитивний досвід говорять і пишуть мало.

Як вона констатує:

Виїхали переважно не найбідніші, значна кількість — це середній клас, з великих або доволі великих міст. Ці люди часто-густо мали доступ до відносно якісних медичних послуг в Україні, в тому числі у приватних медичних центрах.

Пояснюючи причини невдоволення українців, Вахітова виділяє декілька факторів:

Мовний бар’єр

Значну роль в досвіді переселенців відіграє мовний бар'єр (з обох боків), і нерозуміння чужої системи, і той самий культурний шок.

Не зважаючи на мою дуже хорошу англійську, якою вільно володіє ледь не 95% населення Данії, я своїм рідним кажу, що вирішення будь-якої моєї проблеми в Данії обов’язково потребує 1 данця. Те саме почула і від переселенки в Польщі, і в Німеччині.

Українки, які не мали такої допомоги від місцевих, отримали набагато гірший досвід, в тому числі і через те, що в Україні у них все було вже відпрацьовано, система зрозуміла і потрібні лікарі давно знайдені. За кордоном їм довелося вибудовувати все з нуля і швидко.

Наші звички — це  біль

Українці, зокрема освічені, звикли до лікування бездоказовими методами та медикаментами. Тому часто-густо не розуміють, що чимало ліків, які їм «допомагали» роками в Україні, є фуфломіцинами, небезпечними чи надмірними. І їх їм в Європі просто не випишуть.

Це дратує. Українки звикли лікувати все підряд, в той час як чимало хвороб не потребують жодних активних дій — треба просто чекати і спостерігати.

Науковиця підкреслює, що  це важко. Це сприймається як мінус, порівняно з Україною, де від «хорошого» лікаря без довгого списку ліків не виходять.

Особливо, коли твоя дитина з температурою 39, а рекомендують «всього-навсього» панадол і кока-колу (це, до речі, науково обґрунтована рекомендація).

 

Українці не звикли дбати про своє здоров’я на регулярній основі

До тих самих стоматологів у нас переважно звертаються, коли в тебе гострий біль, або пломба випала.

В нашій комуні в Данії, як тільки діти переселенців (6−8 років) отримували документи, їм приходило запрошення на профілактичний огляд та чистку зубів. На що знайома переселенка сказала, що чистка її не цікавить, бо в дитини 3 дірки в зубах. Дірки, звичайно, треба лікувати, але регулярна посилена чистка зубів у лікаря знижує ймовірність таких проблем.

 

Стоматологія – наша гордість

Така галузь, як стоматологія, в Україні 20 років розвивалася за зовсім іншим сценарієм, в приватному секторі, поза рештою медичної системи. Методи та технології, які доступні сьогодні в українських містах в цій сфері, є дуже високими. Медичний туризм в Україну за стоматологічними послугами був відомим явищем до війни. Тому маса негативних відгуків від дорослих саме про якість стоматології в Європі, порівняно з якістю в українських містах, дуже об'єктивні.

Тут, на мій погляд, Україна дає фору, з досить великим відривом. А от що стосується дитячої стоматології, вже тут гірше. Знайома переселенка з Києва в іншому невеликому місті в Данії була в захваті як (до речі безоплатно) полікували зуб її дитині. Знайти якісну дитячу стоматологію навіть в Києві важкувато і доволі дорого.

 

Тіло з діагнозом

Вахітова підсумувала:

Давайте визнаємо відверто, що і в Україні доступ до спеціалістів був і залишається дуже нерівномірний. В багатьох лікарнях роками немає тих самих урологів чи ендокринологів. А швидкий доступ, там де він є, в більшості випадків буде за гроші, в приватній клініці.

Практично всі, кому довелося потрапити у лікарні (вторинна допомога) в Європі, визначали, що умови в палатах гарні, обладнання сучасне, медсестри приходили по виклику — дзвонику, були дуже привітні, прохання задовольняли, харчування смачне і часто з урахуванням індивідуальних обмежень і, навіть, просто побажань.

Такі послуги в Україні доступні тільки за гроші, в той час, як всі, з ким я розмовляла, отримали їх в Європі безоплатно.

Українські переселенці в Європі відзначають повагу та позитивність спілкування в європейських медичних центрах. І це стосується і східної Європи, і західної. Цього бракує в державних, а подекуди і приватних українських закладах.

Бракує українській медичній системі, особливо на фоні західної Європи, ставлення до пацієнта, як до суб'єкта, а не просто тіла з діагнозом.

На думку професорки, найгостріша проблема з медициною в Україні полягає в тому, що навіть за рекомендації, за жодні гроші немає гарантії, що українські лікарі тебе справді лікують.

В Україні я постійно думаю, чи лікар лікує чи «робить касу»: собі, аптеці, клініці чи ще комусь. Чи справді, в лікарні немає тих медикаментів, які вони просять мене купити, чи справді їх слід купувати саме в цій аптеці. Чи справді мені потрібні всі ці аналізи, і саме в цій приватній лабораторії. Такі сумніви не сприяють ефективності лікування.

Вахітова зауважує, що саме у Європі, вона відчула наскільки необхідно продовжувати реформу української системи охорони здоров’я:

Ніде немає ідеалу. І потрібно враховувати чужі помилки. Та без подальших реформ українська медицина просто розвалиться зовсім, а всі «переваги», про які пишуть українські переселенці закордоном сьогодні, здимлять, не встигнемо й помітити.

Радіо Трек: НОВИНИ

Поширити в Facebook