Життя київської родини в УРСР, листопад 1990 року – що купували тоді на купони (6 ФОТО)
Цікаві деталі
Днями в мережі завірусилися фото родини з Києва.
В описі до них сказано:
Життя київської родини в часи економічної кризи, листопад 1990 року.
Автор – Pascal Le Segretain.
На одному з кадрів показано магазин із порожніми полицями та героїв фоторепортажу біля каси.
Інше фото показує нам доволі стильну молоду пару на вулиці з дитиною на руках та з типовим для тих часів листком купонів на 100 крб.
Варто звернути увагу, що всі купони тут різного номіналу: 1 крб., 3 крб., 5 крб., 10 крб.
Як виглядає, три купони вже відрізано – загалом на 5 крб.
Ключове ж фото, довкола якого точиться дискусія, показує нам сімейство на кухні, з тим самим листком купонів та набором, очевидно, придбаних продуктів.
Очевидно, що на 5 крб. всього того, що є на столі тоді купити було неможливо – це коштувало дорожче.
Брехня! Все що на столі коштувало більше ніж «3+1+1= 5 крб», які відрізані з «картки споживача на 100 купонів».
Головне що горілку не забули купити.
Купували не тому, що треба, а тому що можна було купити за «державними» цінами, а не в комерційному магазині, якщо хто памʼятає що це таке, потім так, обмінювали на щось цінне, типу послуги сантехніка
О, да.. пам'ятаю скільки часу забирало оте вирізання, а коли черга, то взагалі всі готові були один одного зжерти
Тогда с теми купонами не все покупалось. Они по-моему 60% составляли от стоимости на некоторые товары. Например, чай покупался с купонами, мыло тоже, а моющее средство без купонов и капуста морская тоже без. По крайней мере так в Донецке было. Я помню с купонами была проблема в том, что допустим, магнитофон можно было купить без них, а стиралку только с ними, надо было занимать купоны, их же давали по-моему то ли 30%, то ли 50% от зарплаты. Отчего народ повалил в комиссионки.
У Києві не було дефіциту тих листків з купонами. Продавались майже у кожному сапожному ларьку
Не было проблем в крупных городах, где имелась возможность что-то купить без талонов и при высокой зарплате. В небольших городах при каких-то крупных покупках иногда купонов не хватало, запаса-то их еще не было. Я просто помню, что часть купонов периодически отдавал родителям, если им не хватало.
На цих купонах зазначалося місце роботи. Коли ми за них купували вино в алкогольному відділі «оперного» гастроному, там був веселий продавець, він читав місце роботи й коментував. Нам казав: «Ну, конечно, университет! Кто ж еще! Постоянньіе клиентьі!»…
Якщо хтось вважає що то норм життя, то ви живіть так. Мені особисто не цікава та думка та погляд на все
Та заспокойтеся вже. Просто подивіться на це як на історію. І на те, як молода сім'я стильно виглядає. І взагалі на те, що людині вистачило якогось відчуття зробити фото для історії.
Було 20... Була надія на краще та здоров'я щось робити... Зараз я на 35 років старше... І ніякої надії на краще. Але я не жалію. Я зустрів кохання свого життя. Діти... Онуки.
Моя бабуся в часи цього трешу працювала в магазині. Ці купони носила додому, треба було їх повирізать , порахувати та скласти по купкам. Потім на ранок вона цю торбу несла назад.
Ми всі живем чудово:
На все є свій талон.
Іде перебудова,
Або – Армагедон! (с)
Радіо Трек: НОВИНИ