Юрченко побачила «Лимерівну»: їй знадобилося кілька днів, аби – підібрати слова (ФОТО)

Цікаво, що би сказав Панас Мирний?

19 березня у Драмтеатрі Рівного давали «Лимерівну» у постановці Театру «Франка».

Це були гастролі, і, як виглядає, публіка наша отримала від побаченого досить сильні враження. Але – не однозначні.

 

От що пише Оксана Юрченко, яка любить Театр і бачила різне.

 

Далі її Текст:

СОЛОМА ЯК СИМВОЛ

- Мені знадобилося кілька днів, щоб зібрати думки після вистави «Лимерівна» у постановці Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, режисер Іван Уривський.

Перші хвилин двадцять я чесно намагалася зрозуміти, що відбувається на сцені.

 

Здавалося, що режисер навмисно максимально віддалився від оригіналу — трансформував персонажів, деформував сюжет і залишив від класичної п’єси лише контури.

Чи це погано? Не обов’язково.

Театр має право на інтерпретацію.

 

Але іноді виникало відчуття, що режисер ніби перевіряє глядача на витривалість: наскільки далеко можна відійти від першоджерела, щоб воно все ще називалося тією ж історією.

Але водночас залишилося те, що і робить цю історію вічною: проблема батьків і дітей, залежність від чужої думки,  алкоголю, страх перед фразою «що люди скажуть», заздрість, ницість, і, звісно, любовний трикутник.

 

Наскрізним символом у виставі стала солома.

 

Вона з’являється майже всюди — у сценографії, рухах, образах.

 

У якийсь момент виникає відчуття, що режисер ніби перетворює всіх героїв на солом’яних ляльок.

Людей, які живуть не власним життям, а за правилами, нав’язаними суспільством.

Через це вся вистава подекуди нагадує дивний, трохи гротескний ляльковий театр.

 

Окремо варто сказати про пластику і танцювальні сцени. Вони дуже сильні, атмосферні й додають виставі емоційної глибини. 

 

І, безумовно, актори. Усі без винятку настільки точно вписалися у свої ролі, що кожен персонаж виглядав абсолютно органічним. Їхня гра — жива, сильна і дуже чесна.

 

Якщо на початку вистава здалася мені дивною і навіть трохи хаотичною, то ближче до фіналу почало з’являтися відчуття цілісності.

Ніби всі ці символи, пластика, солома і перебільшені характери складаються в одну метафору.

 

І тоді розумієш: можливо, саме так режисер і хотів показати світ, де люди часто стають солом’яними фігурами — легкими, керованими, залежними від чужих слів і очікувань.

 

Вистава неоднозначна. Вона може дратувати, дивувати або захоплювати. Але точно не залишає байдужим.

P. S Цікаво, що б сказав про таку «Лимерівну» сам Панас Мирний?

Радіо Трек: НОВИНИ