«Якщо я загину — гроші адвокатам»: 26-річний військовий Сергій Гнезділов написав заповіт і попросив кремувати

Болюча реальність війни

Військовий Сергій Гнезділов опублікував у фейсбуці свій заповіт на випадок загибелі на війні. У дописі він попросив кремувати його тіло та розвіяти прах над Дунаєм біля Вилкового на Одещині, де минуло його дитинство.

Гнезділов написав, що давно планував оприлюднити такий текст. За його словами, на рішення піти до війська у 2019 році вплинула розмова з академіком Ігорем Юхновським. 

- Ти не розумієш, юначе, чим живе український народ, ти не зможеш зробити нічого, не зрозумівши його, — навів слова науковця військовий.

У дописі Сергій пояснив, чому хоче, аби його прах розвіяли саме над Дунаєм.

- Там — моя мала батьківщина, я понад усе люблю Дунай і якщо і помру — то тільки за нього, — написав він.

Також військовий зазначив, що частину компенсації у разі загибелі хоче передати адвокатам, які займаються захистом прав військовослужбовців.

- 10% від компенсації, яку заплатить держава, я заповідаю своїм адвокатам на захист прав військовослужбовців, — йдеться у тексті.

Окремо Гнезділов звернувся до друзів та українців із закликом боротися за права громадян і державу.

- Боріться, бо це не Міндіча і Зеленського земля, а ваша, — написав військовий.

Наприкінці допису він наголосив, що війна може тривати дуже довго, тому українцям потрібно залишатися сильними та відстоювати свої переконання.

Повний текст заповіту такий:

- На випадок, якщо я загину.

Мені на днях 26, я найобую смерть стільки часу, скільки мало хто може.

Ще рік до мого дємбєля, але я давно планував написати цей допис, на випадок сумних подій.

Я йшов в військо після розмови з академіком Юхновським, щоб зрозуміти власний народ і українське суспільство.

- Ти не розумієш, юначе, чим живе український народ, ти не зможеш зробити нічого, не зрозумівши його. - сказав він мені в далекому 2019му.

- А де мені треба бути, щоб краще його зрозуміти?

- Там, де він стікає кров’ю.

Я пішов тоді в військкомат, і з тих самих пір розумію мій народ більше ніж будь-хто.

Якщо я загину, спаліть мене і розвійте прах над Дунаєм біля Вилківського морського вокзалу. Там - моя мала батьківщина, я понад усе люблю Дунай і якщо і помру - то тільки за нього.

За те, щоб липовани, які втікали декілька сторічч від російського царату ніколи знову не опинились в його владі.

За те, щоб над Дунаєм лунала пісня задунайського козацтва, прошу: не ховайте мене. Спаліть, а попіл подаруйте моїй улюбленій ріці в моєму улюбеному місці, де сонце сідає в ЄС.

Все своє нікчемне і малозначне майно я заповідаю своїй родині.

10% від компенсації, яку заплатить держава я заповідаю своїм адвокатам на захист прав військовослужбовців. Я впевнений, вони чесні люди і зроблять все, щоб використати мою десятину максимально відповідально.

Я завжди платив десятину, жертвуючи її правозахисним, культурним чи іншим громадським організаціям. Не тому що я хороший, а тому що це необхідно.

Друзів своїх я прошу боротись за країну права та обовʼязку, за рівність наших громадянських прав.

Зрозуміло, що війна - надовго. Можливо, назавжди.

Боріться, бо це не Міндіча і Зеленського земля, а ваша.

Стійте твердо.

Нехай громадянин буде тотожно захисник.

Нехай тут будуть рівними громадяни в своїх громадянських правах.

Знайдіть можливість боротись за власні права та переконання знаходячись у війську.

Ми, як військові, не маємо на це права, але нам не залишили іншого шляху, можливості, вибору.

Борітеся. Нехай вам помагає Провидіння.

Якщо я загину в свій останній рік, то мав написати цей публічний допис.

Під дописом користувачі почали залишати різні коментарі, у яких бажали українському захиснику довгих років життя:

• Valerii Igorovich - Крутий заповіт справжнього представника нової генерації українців. Невже в під ним малороси спробують розвести срач? (рашатролі не рахуються).
• Володимир Загоруйко - Ти давай не цейво бл*. А хто буде боротись за права військовослужбовців? Я чи шо?
• Інна Вовченко - Розвіємо прах разом з твоїми онуками. А от поки їх немає,маєш жити.

Радіо Трек: НОВИНИ