Вчителька з Рівненщини знайшла давніше за Пересопницьке Євангеліє — Нобельське

Це Валентина Тумаш з села Мутвиця Зарічненського району

В Україні добре відоме рукописне Святе Письмо, збережене до наших днів — Пересопницьке Євангеліє, робота над яким тривала впродовж 1556–1561 років. Нині на ньому приймають присягу Президенти нашої держави. А от вчителька з села Мутвиця Зарічненського району Рівненщини Валентина Тумаш віднайшла ще давніше українське Євангеліє — Нобельське — датоване 1520 роком. Вивезена з Полісся святиня зберігається в бібліотеці Академії наук імені Врублевських у столиці Литви — Вільнюсі.

Із Валентиною Тумаш ми зустрілися у районному народному Музеї вишивки і ткацтва, який створено у селі Мутвиця. Головна справа життя поліської вчительки — крає­знавство. Вона на канікулах уже чимало років працює в обласному архіві й знаходить та оприлюднює невідомі дослідникам документи. Так сталося і з найдавнішим Євангелієм.

У 2014–му я вивчала матеріали про наш Нобель. Це тепер воно стало глухим поліським селом.

 

А колись тут буяло життя. Про масштаби поселення свідчить такий факт — у містечку діяло 5 церков: Миколаївська, Спасівська, Воскресенська, Петровська, Пречистенська та Свято–Преображенський чоловічий монастир.

 

Аналізуючи історичну літературу, наштовхнулася на згадку про Нобельське Євангеліє, — розповідає пані Валентина.

У книзі російського історика та архівіста Петра Гільтебрандта «Рукописное отделение Виленской публичной библиотеки», виданій у царській Росії у 1871 році, Валентина Тумаш вичитала про Євангеліє, написане 1520 року в селі Нобель. Науковець, якого запросили для опису рукописів, шість років вивчав їх у Вільнюсі й створив детальний каталог.

Спершу я засумнівалася: чи збереглася святиня до наших днів? Може від неї залишилася лише згадка — все–таки пройшло дві світових війни, революції та інші катаклізми. Адже виходило, що наше Святе Письмо давніше за всім відоме Пересопницьке, тільки ніхто про це не знає. І відразу зателефонувала отцю Павлу Дубінцю, щоб поділитися своїм відкриттям.

За словами Валентини Тумаш, священик відправив лист на адресу бібліотеки й отримав відповідь від завідувачки відділу древніх актів Ерики Крушене, якій вони неймовірно зраділи. Наполегливі краєзнавці дізналися:

Нобельське Євангеліє — найдавніша рукописна пам’ятка Полісся — досі зберігається у Литві. З книгою можна ознайомитися у читальному залі.

Вільнюська бібліотекарка, на їхнє прохання, як виняток, зробила й надіслала кілька знімків. Щодо сканування, то, як пояснила пані Ерика, на це потрібно 2,5 тисячі євро та офіційне клопотання від української влади. Тоді звернулися до депутата Верховної Ради з Рівненщини Василя Яніцького та столичного науковця, директора Інституту української мови Павла Гриценка, які пообіцяли допомогти.

Дослідниця показує фото української святині й продовжує розповідь про те, як Євангеліє з Полісся потрапило до Вільнюса. За її версією,

у 1856 році граф Тишкевич заснував там Музей давнини. При ньому створили археологічну комісію, яка збирала рукописні книги, грамоти та інші цінні історичні документи й експонати. Для цього відрядили, як зараз можна сказати, на Полісся наукову експедицію.

 

На пошуки старовини вирушили кваліфіковані фахівці, її знавці. А допомагав колишній попечитель Віленського навчального округу Іван Корнілов. Він звернувся до священиків, учителів, чиновників із проханням допомогти віднайти давні рукописи.

 

Очевидно, таким чином і потрапило до Вільнюської бібліотеки Нобельське Євангеліє.

Пані Валентина пояснює, що більш детальний опис святині вдалося знайти в російського історика, археографа Флавіана Добрянського. Очевидно дячок–переписувач Севастян Аврамович, який служив при Миколаївській церкві, не мав належної освіти й погано знав граматику. Текст не надто грамотний, з помилками, по шістнадцять рядків на сторінці. Письмо, де немає розділових знаків, суцільне і його досить важко читати.

Особливо зацікавив факт існування прокляття на вилучення Євангелія із церкви. Воно дуже страшне, адже накладене на віки, — продовжує дослідниця. — В післямові до Біблії написано: «А хто цю книгу візьме від церкви Святого отця Миколи в Ноблі Пінського повіту, той буде проклятий у цей вік і в майбутній. А писав дяк, многогрішний раб Божий Севастян Аврамович».

 

У літературі я знайшла пояснення цьому застереженню. Рукописи вже тоді користувалися великою популярністю у заможних людей. Щоб зберегти книгу для церковних потреб, переписувачі вдавалися до таких не зовсім Богоугодних заяв.

Як стверджує пані Валентина, те давнє прокляття XVI століття досі збувається. Якщо проаналізувати факти, то виходить така картина: 

Євангеліє з храму забрали приблизно у 1860–х роках. Не знаємо, що сталося з людьми, які його вивезли, але з тих пір почалися лиха в населеному пункті: вперше церква у Нобелі згоріла у 1875 році, вдруге — у Першу світову від снаряду у 1914–му, а втретє — за совєтів у 1977–му, тоді храм підпалили. І ще був знак, коли під час першої служби впало панікадило у 1993 році.

У 2020–му виповниться 500років від написання Нобельського Євангелія. Валентина Тумаш та її колега–краєзнавець, священик із Морочного Павло Дубінець сподіваються, що знайдуться зацікавлені державні люди, які допоможуть повернути святиню на батьківщину, чи хоча б репринтну копію, щоб не збувалося далі прокляття малограмотного сільського дячка Севастяна Аврамовича. Древня Біблія повинна бути у храмі, для якого вона написана.

Кость ГАРБАРЧУК, http://volyn.com.ua

Радіо Трек: НОВИНИ