«Я не є чиїмось ротом»: Мар'яна Безугла – про стосунки з Залужним та Єрмаком (ФОТО/ВІДЕО)

Вона вже мала їхати до США, коли отримала повістку і пішла до ЗСУ у 2015-му

Легендарно-скандальна Мар'яна Безугла дала велике інтерв’ю не Громадському (hromadske) де зробила  цілу низку резонансних заяв про Мобілізацію, стан військ, свої стосунки з Залужним, Єрмаком та іншими відомими особами.

Давно відомо, що Безуглу з Залужним познайомив свого часу Арестович, який дотепер, навіть критикуючи Безуглу, постійно віддає їй належне, кажучи:

«Якби не Безугла, Закону «Про Мобілізацію» не було б  до сих пір. Вони б іще пів року розглядали поправки. Саме вона їх там дотиснула.

 

За нинішньої ситуації в Україні є лише, фактично, одна Безугла, яка наважується вголос щось сказати і критикувати. Хай навіть я з нею не завжди погоджуюся, важливо, що вона – не боїться».

Вище ви можете переглянути інтерв’ю, яке дала Мар'яна Безугла Громадському. Нижче ж ми пропонуємо його текстовий виклад:

Була «Готом», любила «хеві метал», і вже мала виїжджати до США, але…

Мене мобілізували у 2015 році. Я не можу сказати, що була суперсвідомою у 2014-му чи 2015-му. Я любила готику, павер-метал і взагалі.

Словом, трапилося все дуже банально:

мені принесли повістку. Я її навіть опублікувала, і були коментарі, що жінкам не носили повістки.

 

Не знаю, мені принесли, там було написано «повістка». 

Я лікарка за освітою. У мене 5 років військової кафедри, я офіцерка. Ця повістка була на уточнення даних. Якщо чесно, я навіть не розбиралася, який це варіант повістки. У мене тоді ще був такий стан, щиро кажучи, майже суцільного розчарування.

2015 рік, минув Майдан, різні політичні процеси відбулися, динаміка така собі.

Я тоді оформила документи в Сполучених Штатах, і вже були попередньо призначені так звані steps — екзамени на клінічну практику. 

Тому, коли принесли цю повістку, у мене, мабуть, спрацював ще комплекс провини, що я вже забила на цю країну, якщо збираюся виїжджати. Я взяла цю повістку та пішла уточнити дані в ТЦК.  А вони такі: «Ви нам підходите». Я пройшла медичний огляд, і так трапилося, що вже за кілька днів була в «учебці». Десь 1 рік і 3 місяці в мене взагалі була служба. 

Звичайно, я не пішла снайперкою або артилеристкою. Це була офіцерська посада, лікарська. Це була служба в бригаді. І оскільки спеціалізація в мене «Внутрішні хвороби і загальна практика сімейної медицини», то це був навіть не акцент на стабілізації невідкладного пораненого, як у хірургів або анестезіологів.

Переважно це були внутрішні хвороби. Це було багато пневмоній, загострень хронічних захворювань. І от ти це все розгрібаєш, лікуєш, робиш блокади, даєш антибіотики.

«У мене вільна англійська»: як Безугла потрапила у Генштаб

Але потім обставини змінилися. До нас завезли експедиційний шпиталь EMEDS Basic — це фактично великий стабпункт з хірургічною складовою, і також медикаменти на 18 місяців, наскільки пам'ятаю, з подальшою перспективою продовження.

Американці попросили підібрати англомовну команду, яку мали навчити й провести злагодження.

 

Я потрапила в цю команду. У мене вільна англійська. 

Проводяться курси, прапори, передача, американці їдуть, нас розпускають, а шпиталь — на склад.

Однак я зачепилася. Подивилася, що відбувається, і почала в міру своїх можливостей намагатися щось організувати.

До того ж виявилося, що із двох управлінь, які займалися медичним забезпеченням, я була однією-єдиною англомовною істотою й офіцеркою. І так трапилося, що вже за кілька місяців я відповідала за міжнародний напрям в Генеральному штабі з медицини як прикомандирована офіцерка.

Мені пропонували майорську посаду і кар'єру, але я відмовилася. У тому середовищі не хотілося служити.   

«Моє життя – це війна» : про складні стосунки з родиною і зв'язки з Єрмаком

Чи знайома я з Єрмаком? Звичайно, знайома. Але я не є чиїмось ротом або транслятором. Я постійно сперечаюся — і всередині, і назовні. Але сприймати цю суб'єктність людям дуже важко. Я з цим постійно стикаюся. 

Моя родина не має жодного стосунку до моєї кар’єри. Тато і мама ніколи не бачили наживо Єрмака і з ним не знайомі. Вони знають його тільки з новин. Усе. 

До мобілізації я була в медичному університеті, вчилася на «відмінно», потім пішла писати дисертацію в Державне управління справами, там був мій науковий керівник.

 

Після мобілізації весь зв'язок моєї кар'єри з родиною повністю обірвався.

 

Я пам'ятаю, хтось мені писав, що мати працювала в університеті Богомольця, коли я там вчилася. Це неправда.  

Чесно кажучи, в мене не зовсім прості з батьками стосунки. Тому що, умовно кажучи, їхній «компас» трошки зламався, коли мене мобілізували.

У мене було цілком зрозуміле життя: золота медаль в гімназії, червоний диплом в Богомольця, медична освіта, стабільна робота, кандидатська дисертація.

Звісно, вони собі бачили, що в мене буде сім’я, діти, подорожі, медична кар'єра, потім — докторська. Усе це накрилося мідним тазом. 

 

Моє життя — це війна.

 

Тобто після того, як принесли повістку, все моє життя пов'язане з тими чи іншими змінами, що стосуються нашої боротьби. Усе.

«Я завжди казала: Залужний завалив південний контрнаступ… Що значить «йому не давали?»

Познайомив нас Арестович. Валерій Федорович потрапив у список кандидатів, так би мовити, на нового головкома. Наскільки я пам'ятаю цей весь концепт, то після генерала Хомчака хотіли все-таки обрати більш сучасного. І обрали Валерія Федоровича.

Олексій потім мав свою долю, скажімо так, в Офісі президента. А я продовжила спілкуватися із Залужним. 

Я не раз зазначала про цю людину. Він завалив південний контрнаступ, водночас це не означає, що він був непоінформований.

 

Мене сумно веселить, коли кажуть: «Йому не давали». А що значить — не

 

давали? Ти головком, то сперечайся, якщо таке дійсно було. Це означає, що як головком не спроможний довести свою думку. Навіть ця конструкція не злітає.

Коли ми заходимо на стратегічний рівень, людина має високу ціну своєї помилки, кожен її крок робить багато хвиль.

Але я все ж схиляюсь до того, що все те, що ми комунікуємо, усі оцінки — це все зараз поточне.

От історія оцінить.

 

Через 10, 15, 20 чи 30 років уже незаангажовані історики, які зараз тільки народжуються, будуть проводити дослідження й оцінять усе, що відбувалося.

 

І тоді, якщо ми ще будемо живі, ми зможемо прочитати, яке ж було розставлення сил. 

«У 2022-му та 2023 я ще переважно -- мовчала»: про військові законопроєкти  

Я не згодна, що законопроєкт про застосування зброї командирами був спробою повернути смертну кару.

Ця норма є в чинному законі про національну поліцію.

Якщо виникає ситуація, яка загрожує життю і здоров'ю поліціянта від чинного поліціянта, то командир може застосувати зброю.

 

У законі про національну поліцію ця норма ні в кого не викликає застережень. 

До мене звернулося тоді військове керівництво, Залужний і його заступники, щоб я зареєструвала відповідний закон, як-от у національній поліції. Я зареєструвала. Чесно кажучи, у 2022 році я не дуже задумувалася.

Військові попросили — я  зареєструвала. Так само було щодо бойового імунітету. Можна було б кращу версію бойового імунітету ухвалити, тому що виходить, що в нас є проблеми з відповідальністю командирів за рішення. 

Тобто була низка таких ідей.

Що у 2022 році, що у 2023-му в більшості випадків я мовчала. І коли питали, то не посилалася на військових.

 

Тому що це була якась солідарність. Але наростали розбіжності, і я врешті-решт вийшла в публічну комунікацію. 

Залужний не Супрун: про «реформу» ЗСУ

За 10 років при кількох політичних генераціях можна було переформатувати Збройні сили взагалі повністю. Наприклад, от є медична реформа.

До неї можна по-різному ставитися, але вона пережила дві політичні ітерації. Фактично, якщо зміни переживають два політичних покоління, вони уже інституалізуються. Це сталі зміни. А зі Збройними силами такого не відбулося.

У медичній сфері була пані Супрун. Пам'ятаєте, скільки хейту, негативу вона збирала? Але історія показала, що той прорив, який був зроблений, інституціонувався.  

 

Залужний міг стати Супрун, але цього не відбулося. Я не скажу, що не відбулося певних змін, але не відбулося зміни інституційної системи. А в нього були всі можливості.

Ми втратили час, і нам треба з тим щось робити. До того ж ми зараз зменшили свої шанси, тому що рівень мотивації та можливостей тоді був значно вищий. І от з цим всім нам зараз треба жити й модифікуватися.

«Базову військову підготовку мають проходити – всі: така моя думка. Навіть непридатні. Як у Сингапурі»

Я була прихильником більш жорсткої моделі, щоб абсолютно всі проходили БЗВП. От Сингапур.

Звичайно ж, ми значно більша країна, але цікаво, що в них немає непридатних. Тобто всі мають якийсь військовий вишкіл, якусь військову альтернативу. 

Якщо країна захищає свої інтереси й вона має складне середовище навколо, то це питання мобілізації нації.

 

І бувши одним з ініціаторів законопроєкту про мобілізацію і проходження служби, рекрутинг, я з самого початку наполягала на моделі скасування строкової служби й впровадженні цієї базової військової служби, але ще більш жорсткої моделі.

 

Ми маємо прийти до ізраїльської складової, щоб усі громадяни пройшли військовий вишкіл. І треба далі, щоб фактично з пелюшок мілітаризаційна складова була складовою свідомості.

Чому цього не ухвалили? Це питання ментальності. Парламент — це віддзеркалення суспільства.

І оце все «бла-бла-бла», що в нас у парламенті, — це те, що відбувається в країні. Подивіться, як реагують люди. 

Про «змову у Комітеті проти Безуглої» через  «мобілізацію і демобілізацію»

Закон про мобілізацію дуже м'який, хоч цивільні його сприймають як тотальну кару. 

Щодо демобілізації. Робоча група почала працювати влітку 2023 року.

Це був один із факторів, чому мене ледь не хотіли вигнати з комітету.

 

Я пересварилася там реально з усіма щодо темпів подальшого опрацювання. 

 

Був перший етап, коли робоча група відпрацювала. І ми додали ці 36 місяців. Потім цей законопроєкт заходить у комітет — і починається оце «бла-бла-бла», «бла-бла-бла».

 

А обговорімо аспекти, а в Кабміну неякісний законопроєкт, давайте його завернемо.

 

І що зрештою? Завернули. Завернув голова комітету Завітневич, який боїться просто ухвалювати рішення. 

Я — його заступниця, і я пропрацювала кілька років фактично в такій ієрархічній структурі, бувши заступником. Але в мені це напруження наростало.

І фактично такий апогей того всього був пов'язаний з тим, що я наполягала на демократичному цивільному контролі над військовою організацією, тим, що відбувається у військах, і стосовно того, щоб ми ухвалювали більш жорсткі, швидкі, актуальні рішення, зокрема щодо мобілізації, проходження служби, військового обліку.

І потім він просто, не повідомивши, ніяк не прокомунікувавши, подає постанову на звільнення мене з посади заступниці.

 

І змовляється з половиною комітету, щоб вони підписали.

Але це все інтриги, знаєте, це все не важливо. І людям це не важливо. Важливо, щоб була прозорість. І ми не говоримо про тотальну демобілізацію.

Ми говоримо, що якщо воюють всі, якщо всі долучаються до війни, то, відповідно, кожен робить свій внесок.

І військовий внесок повинен мати якусь прозорість стосовно того, скільки ти віддаси державі свого життя і в який спосіб ти здобудеш навички.

«Будьмо відверті»: про «2-3 тижні», військову стратегію і «Чи є у Главкома план?»

У 2022 році більшість людей вірили у 2-3 тижні. Військові, які мали досвід і принаймні кілька років служби, розуміли.

Але питання не в тому, у що вірив президент, хто йому радники чи яка була віра в парламенті.

Будьмо відверті. Згадайте у лютому-березні 2022-го більшість країни, зокрема військових, і ту шалену мотивацію, черги в ТЦК.

 

Усе-таки в нас була віра, що якщо ми зробимо тоді ривок і вистоїмо там місяць, наприклад, то цей жах якось закінчиться, ми перейдемо на інший етап. 

Навіщо президент артикулював публічно про 2-3 місяці? У мене немає відповіді.

У мене, наприклад, лютий і березень 2022-го — трохи як в тумані, тому що стільки всього відбувалося за день, що оцінку тим подіям, реакціям можна буде надати тільки з холодним розумом років через 10-15.

Плану досі немає. І в американців плану досі немає. Є рішення?

 

А хто оцінить, що це правильне рішення? Наведу приклад. Підготовка до війни.

 

Тут я у своїй артикуляції навіть захищу частково військове керівництво.

Якби росіяни нас оцінили правильно щодо нашої підготовки або переоцінили — плюс 100 тисяч біля кордону ми б витримали додаткових? Ні.

Умовно вони там нагнали 250 тисяч, а якби вони нас переоцінили?

«Боже, як вони відкрито готуються, давайте ми наженемо 350». Або 400.

 

Ми й так пройшли по тонкій лінії нашої державності. 

Про протести щодо встановлення чітких строків демобілізації

Я такі заходи не відвідую, тому що ми тут все-таки маємо керуватися військовим компонентом.

Дуже важко спілкуватися із сім'ями військовослужбовців, але вони не ставлять аргументацію «А що буде з фронтом? А що з колапсом? А чи будуть у Краматорську?»

Можна мати соціальні навички, мистецтво, як у певних колег, проходити таку комунікацію. У мене воно не виходить. 

Ви ж знаєте, я за те, щоб ми прийшли до того, щоб кожен військовослужбовець знав свій шлях.

 

І я зроблю все в межах своїх можливостей. 

До речі, Безугла вже десь тиждень не з'являється у соцмережах. Вона виїхала на фронт. Очевидно відразу, після інтерв'ю «Громадському»

Радіо Трек: НОВИНИ