Скаржиться, що бігаю на підборах з ранку до ночі, - українки про те, як наших біженців приймають у Німеччині
Хтось у захваті, але є нюанси
У Німеччині були малообізнані з українцями, як працівниками та й взагалі з українцями як такими, адже до війни там жили лише 150 тисяч українців. Відтоді, як почалася війна, ця кількість зросла у понад 8 разів, - йдеться у матеріалі ВВС.
Чи не найбільшою перевагою українців як біженців стало їхнє бажання працювати і утримувати себе самостійно - попри пристойні соціальні виплати. І це стало несподіванкою для німців, - зазначається у матеріалі.
У ньому подано історію Карини з Харкова, яка шукала роботу в Німеччині «рівно один день». Спрацювала отримана після розлучення друга професія – флористика.
Прокинулася вранці із гострим бажанням працювати. Пішла в перукарню, і дівчата там сказали, що поруч відкривається магазин, і що для нього шукають флориста. Я пішла працювати наступного дня, - розповідає вона.
Це не повна, а часткова зайнятість, але тепер із соціальної допомоги, яку вона отримує на себе і двох доньок, вираховується її зарплатня. Проте грошей вистачає, - розповіла Карина.
Тут ніколи не залишишся без фінансової допомоги, якийсь мінімум матимеш - і дорослим, і дітям. І дуже достойний - близько 500 євро на людину. Медицина – безкоштовна, бо є страховка (від органів соцзахисту. - Ред).
Можна нормально харчуватися, маємо соціальні квитки і на громадський транспорт, і до музеїв.
Якщо якісь шкільні поїздки, то для дітей їхню вартість теж покривають, - розповідає українка.
У її родині - а вона виїхала з Харкова не лише зі своїм двома дітьми, але й з мамою, сестрою та дітьми сестри, «в одній машині семеро людей і собака» – задоволені і соціальним житлом, наданим урядом.
Дві квартири, в яких від самого початку було все – «від меблів до зубної щітки» - розташовані поруч.
До цього сама вона жила у давньої знайомої, яка живе в Німеччині понад 20 років і запросила її, а «сестру із дітьми і мамою прийняв німець, який сам їм готував! За нас в супермаркетах розплачувалися незнайомі люди», із захватом розповідає про перший досвід в Німеччині Карина.
З часом з'ясувалося, що такими гостинними є не всі німці.
Є і сусід нижче поверхом, який каже, що я тут бігаю на підборах з ранку до ночі, викликає соціальні служби, – це при тому, що підборів в мене немає взагалі, я завжди в кросівках.
Приходили наші орендодавці, вимірювали рівень шуму – ну, посміялися усі разом, - розповідає харків’янка про будні у Ганновері.
Тут спокійно, але…
Але, каже Карина, в Німеччині їй «подобається абсолютно все, бо я людина системна. Я розумію, чому тут живуть так. Мене це не дратує».
А ще, розмірковує вона, «мені тут спокійно»:
Німеччина - стабільна держава. Бо тут закони приймаються зважено. Не так, як у нас, що сьогодні ухвалили, а завтра скасували, бо не працює. Тут зважують кожен крок. І тут є робота. І ніхто не може вам платити менше, ніж 13 євро на годину. Це мінімум. Ви ніколи не опинитеся тут на вулиці, – про вас попіклуються.
Але, водночас зазначає Карина, нині в Німеччині українці переважно працюють на роботах нижче своєї кваліфікації – жінки прибирають в готелях, чоловіки працюють на будівництві, розвозять пошту, й ті, й інші – працюють на фасуванні.
Є й такі, хто не погоджуються. Наприклад, її знайома, яка в Україні була головним лікарем, не хоче йти на фасування, каже, що радше повернеться додому.
І так, поки що серед знайомих Карини в Німеччині немає таких, щоб змогли підтвердити свої дипломи і працювали за фахом – треба гарне знання мови і «відповідність посадовим обов’язкам».
Взяти вас на роботу – це велика відповідальність самої компанії.
Це проблемно, - пояснює вона, але додає:
Наче, кажуть, що якось будуть спрощувати це для українців, бо наші люди добре освічені, а в Німеччині не вистачає спеціалістів. Бо німецькі спеціалісти через високі податки їдуть в інші країни.
Зовсім інші враження від Німеччини має Оксана з Василькова, якій в тій країні не подобається ані люди, ані клімат, ані навіть мова.
Виїхати з воєнного містечка, по якому від перших днів війни росіяни «дуже добре били», Оксану змусили не бомбардування, а економіка.
До війни мала сирний бізнес – варила і продавала сир. Люди пороз'їжджалися, стали бідніші, а крафтове сироваріння – дорога справа.
Почалися відключення світла, а в мене холодильники.
Я просто втрачала усю продукцію, - пояснює вона. У чоловіка, який до війни також непогано заробляв на виробництві меблів, зараз мало замовлень.
Може, вони колись і будуть, але не зараз, - розмірковує Оксана.
Тому вийшло так, що вирішила поїхати на заробітки, - пояснює вона.
А тимчасовий захист лише спростив реалізацію цього рішення.
В Польщі мало платять, а в Німеччині для такої ручної праці - а Оксана прибирає в готелі - кращі умови і краща зарплата.
Утім, каже вона, зараз вона вже навіть пішла на підвищення – перевіряє роботу інших, тобто можна сказати, почала робити кар'єру.
За даними Німецького інституту економіки (DIW), середній дохід родини українських біженців (зазвичай це жінка з однією чи двома дітьми) близько 750 євро на місяць. Це скромно, якщо порівнювати із середнім доходом німецької родини у майже 2 000 євро. Але якщо у родині є той, хто працює, доходи одразу зростають до 1 730 євро на місяць при повній зайнятості, і до 1 000 євро при частковій.
Радіо Трек: НОВИНИ