Шлях до Перемоги над РФ лежить через – скорочення чисельності ЗСУ? (ФОТО)

«Парадокс Богородиченка» (АК)

Україні потрібен Парадокс. Точніше, - нам пртрібні максимально асиметричні, прості та ефективні рішення, які за наявних обставин, здебільшого, можуть бути тільки – парадоксальними.

Судіть самі:

• Сирський каже, що РФ планує незабаром рекрутувати додатково 450 тисяч вояків
• Зі Слав'янська вже примусово евакуюють дітей. На черзі – загальна евакуація.
• Президент Зеленський бідкається, що Україна «випала з фокусу загальної уваги» через війну США з Іраном. Війну в якій не видно кінця, і яка забирає всі військові ресурси так необхідні Україні для захисту від РФ
• Трамп, при цьому, люто ненавидить Зеленського та саму Україну, яка посміла не підкоритися його другу Путіну, а потім не дала самому Трампу отримати Нобелівську премію Миру
• Міністр оборони США заявляє, що це через Україну – зараз не вистачає зброї Пентагону для остаточної перемоги над Іраном
• Перемоги тієї на горизонті не видно, в той час як ціни на газ та нафту стають в світі захмарними, що повністю вирішує всі економічні проблеми Путіна та РФ.
• Казна РФ тепер щедро наповнюється газо та нафтодоларами, що дає Путіну достатньо грошей і для Мобілізації, і для продовження війни, і для випуску все нових і нових ракет та «Шахедів»
• Військове відомство США заявляє, що РФ зберігає військову перевагу над Україною і продовжить наступ.

На цьому тлі пригадалася дискусія щодо радикального «поповнення війська». Ще минулорічна.

Тоді Юрій Касьянов закликав  керівництво країни провести Загальну Мобілізацію, починаючи з 20-річного віку та включаючи навіть дівчат та жінок, аби закрити всі потреби війська, забезпечити регулярну ротацію і таким чином зменшити втрати особового складу, який вже давно є перевтомлений роками війни.

Згаданий ФБ- допис Касьянова піддав тоді критиці Максим Богородиченко, який, серед іншого, зазначив:

• Автор вважає, що проблема в несправедливості мобілізації. Це правда, але це лише симптом. Справжня хвороба — це тотальна некомпетентність системи управління, яка цю несправедливість породжує. Люди бояться не стільки загинути, скільки загинути безглуздо — через накази «м'ясних» генералів, через відсутність дронів, через корупцію в тилу. План автора лікує нежить, ігноруючи рак.
  
  
• Ідея жеребкування, скасування броні, мобілізації жінок — це спроба зробити занурення в пекло «справедливим». Але це лише розмиває відповідальність і не вирішує головного. Система, яка неефективно використовує 500 тисяч солдатів, так само неефективно використає і мільйон. Це як наливати дороге вино в діряву бочку — неважливо, наскільки «справедливо» ви його туди ллєте.
  
  
• План розглядає людей як гвинтики, які можна переставляти: «цих — в окопи», «цих — в ППО», «цих — в трудові батальйони». Це логіка військового комісара часів Другої світової. Вона не працює у XXI столітті, в епоху соціальних мереж та індивідуалізму. Масова мобілізація жінок та молоді без їхньої згоди призведе до соціального вибуху і масової еміграції, яка доб'є економіку і майбутнє країни.
  
  
• Нова військова поліція, нова військова прокуратура, нова цивільна структура замість ТЦК — це все створення нових інституцій, які в умовах тотальної корупції та некомпетентності миттєво стануть такими ж неефективними і корумпованими, як і старі. Це спроба загасити пожежу, будуючи нову пожежну частину з мокрих дощок.

ПРИНЦИП ПАРАДОКСУ

У ході подальшої дискусії в коментарях, Богородиченко виклав також і власний варіант вирішення ситуації:

• Ми маємо систему, де раціональне рішення (реформувати ТЦК, створити нові інституції, забезпечити прозору мобілізацію тощо) несподівано дає ірраціональний результат — ще більше безладу, ще більше недовіри, ще більше внутрішнього спротиву.
• Можливо тому адекватна відповідь має буть не ірраціональна, а — парадоксальна.
• Як у Лютвака: «Пряма сила у неправильному середовищі лише пришвидшує провал. Натомість, непряма — парадоксальна — стратегія має шанс.»
• Парадокс №1: В умовах надмірного ресурсу і слабкої культури — зменшення ресурсу збільшує ефективність.

Багато хто нині бідкається, мовляв, не вистачає людей, ресурсу, дронів, шкарпеток, мотивації...

 

А я от гляну — і бачу інше: не дефіцит, а надлишок.

Надлишок людей, надлишок структур, надлишок хаосу.

 

У 2022 в нас не було нічого — і ми були ефективні. А зараз є все — і ніхто не встигає, не може, не знає, куди себе подіти.

 

То, може, справа не в кількості, а в якості? Не в тому, щоб наростити армію, а в тому, щоб її зменшити.

Втричі, наприклад. Залишити найздібніших, наймотивованіших, найнеобхідніших.

 

І дати їм усе — технологію, стратегію, ініціативу й спокій від дурнів у погонах. І тоді виявиться раптом, що Війна — це не про кількість. А про форму, думку, темп і смисл.

«Рецепт Перемоги» від Богородиченка

- Насправді шлях до перемоги лежить у напрямку: радикальне скорочення війська.

Сьогодні, за фактом, 2% армії завдають 80% уражень. Так, є логістика, забезпечення, підтримка, але левова частка — баласт.

 

Від 80% особового складу користі мало. Зате шкоди — навалом: плутаються під ногами, виїдають ресурс, демотивують, створюють хаос.

 

Це ж навіть не армія — це п’яний пейнтбол під прапорами.

Почнімо чесно. Треба позбутись наркоманів, алкоголіків, туристів у формі й бажано — 98% генералів.

Дати решті — реальному бойовому ядру — повне забезпечення, сучасну зброю, автономію, тактичну свободу. І тоді, можливо, станеться диво.

А можливо, й ні. Але це хоч стратегія.

Я не пропоную одразу все різати під нуль.

 

Почнімо з тесту. Візьмімо одну ділянку фронту, обкатаймо модель — компактна, високотехнологічна, мотивована структура замість мобілізаційного зоопарку.

 

Подивимось, що з цього вийде.

Масова армія — це мертва конструкція з ХХ століття. Вона не зупинить росію. А от кілька сотень балістичних ракет, або ж — якщо вже мріяти — ядерний арсенал з політичною волею натиснути кнопку — зупинять. Надовго. Без патосу. Без маршів.

Бо війна — це не про братство. І точно не про кількість. Це про розум, темп, засоби ураження й готовність їх застосувати.

* АК -- авторська колонка

Радіо Трек: НОВИНИ