Ода бриндзі (22 ФОТО)
Ви ще не знаєте, що таке бриндзя?... Тоді Ксенія Юрченко – йде до вас!
Щороку не можу дочекатись першої неділі вересня. Не те, щоб я так любила калюжі і нежить.
Манить мене один з найцікавіших гастрофестів Західної України «Гуцульська бриндзя».
Ви не знаєте, що таке бриндзя? Не чули про вурду? Вперше чуєте про будзь? Ви втратили півжиття. Мені вас шкода.
Історія виникнення свята така сама давня, як і гуцули. Щороку навесні чабани, щоб прогодувати великі отари овець, оскільки пасовищ на рівнинах не вистачає, йдуть далеко в гори.
Ціле літо пастухи з худобою перебувають на полонинах, де живуть і виготовляють овечий сир з молока, яке треба кудись дівати.
А коли стає прохолодно – вони повертаються на рівнину, де їх радісно зустрічає все місто.
Гуцульська бриндзя – свято їхнього повернення додому.
Після запалення символічної ватри починаються гуляння. Кожен населений пункт на святі представляє своє дворове господарство, в якому вітають гостей.
Абсолютно на всіх подвір'ях охочі ознайомлюються з виробами народних умільців – ліжниками – гуцульськими покривалами, різьбленою з дерева продукцією, музичними інструментами та найголовніше – місцевою гастрономією.
Частують усіх охочих, тому з кожного фестивалю я викочуюсь колобком.
Прикметно, що біля дармового бограчу ні давки тобі, ні лопат. Всі підходять один за одним і всім вистачає, і ніхто навіть не б'ється.
Звісно, пригощають вже після того, як страви символічно спробує Геннадій Москаль, який очолює ходу кожного року зі щоразу більшим топірцем.
Я теж щороку з ним фотографуюсь. Виловлюю його біля бограча і кажу: «Вибачайте, в мене традиція тут із Вами фоткатись». Він фоткається.
Є ще чимало інших страв гуцульської кухні – банош чи то токан, кремзлики та голубці з бринзою, ріпляники, фанки та скомирда, яка готується з кукурудзяного борошна з додаванням сметани.
Оду баношу я напишу якось окремо.
Щодо самої винуватиці свята – бриндзі, то вона була представлена якнайширше – з базиліком, перцем, кропом, приправами, і ще хтозна з чим.
Цікаво те, що у всіх господарів вона різна на смак, хоча, здавалося б, молоко в овець однакове і готується продукт за одними й тими ж рецептами.
Зізнаюсь, так тієї бриндзі на фесті накуштуюсь, що потім довго дивитись на неї не можу.
А ще я їду в Рахів за самогонкою. Вам не почулось. Такої доброї сливовиці, абрикосовки, айвовки, грушевиці Вам ніде не наллють.
Але обережно, 55 градусів - і обличчя ваше розгладжується, як після ботоксу.
Дуже хороша штука. Як зараз модно називати – крафтова.
Кожного року я в Рахові плачу. Не можу стримати сліз під час ходи. Думаю, як не знищували нашу ідентичність, як не ламали «добрі» сусіди з усіх боків, як не старались замилити історію – народ вистояв і передав наступним поколінням свої традиції, звички та рецепти.
І така в тому щирість і справжність. І любов до землі. І до сиру. Що я обов'язково ще поїду в Рахів.
Аби точно знати, що цього року бриндзя вівчарам вдалась і сфоткатись з Москалем. Чи хто там буде може замість нього.
Бо влада міняється, а справжні цінності – ні.
Радіо Трек: НОВИНИ