Новорічна промова Зеленського «списана» зі статті уродженця Рівненщини?
Виглядає, що спічрайтери добряче «попрацювали» над статтею нашого уславленого земляка
У новорічному зверненні Володимира Зеленського знайшли плагіат на статтю класика української літератури, уродженця Рівненщини Уласа Самчука. Стаття вийшла у 1941 році й називається «Нарід чи чернь?».
На цей нюанс звернула увагу філологиня Юлія Йонець, яка написала у Facebook таке:
Була колись у програмі літератури 11 класу стаття Уласа Самчука. "Нарід чи чернь?" Невелика така, 1941 року. Теж про богів, вулиці і читання… Про "хто я", людську гідність і національну свідомість...
Не знаю, хто писав промову слузі народу, але Самчука однозначно читали. Повага. Круто з першоджерелом попрацювали. Переписали так переписали.
Це не перший подібний випадок. Нагадаємо, у червні 2019-го Зеленському вже закидали, що в його промові на зустрічі з головою Євроради Дональдом Туском був використаний абзац із виступу Петра Порошенка.
«Хто я? Житель Франківська, який захищає свою рідну мову? (…) Или житель Краматорська, который говорит на своем родном языке? Той, хто вивчив українську? Бо це нормально знати державну мову. Чи той, хто не хоче цього робити? Хто я? (…)
Ми з вами дуже різні. (...) Читаємо Жадана чи слухаємо Марув? Дивимось «Іронію долі» чи «Сам удома». Вболіваємо за «Динамо» чи «Шахтар»? Чи разом за Ломаченка та Усика. Ті, хто святкує 8 березня? Чи навпаки вважає його пережитком «совка»? Ідемо в неділю до церкви чи нічого не робимо у суботу? Ми ті, хто каже: «Я тебе кохаю» или «Я тебя люблю». Все це і є ми. (...)
Уявіть собі, хіба нас мало що об’єднує? Ми однаково пишаємось великими українцями. Чи перестали б їх поважати, дізнавшись за кого на виборах голосували б Шевченко чи Леся Українка? (...)
У новому році нам треба бути єдиною країною щодня. Це має стати нашою національною ідеєю. Навчитися жити разом у повазі заради майбутнього своєї країни. Адже ми уявляємо його однаково – це успішна та квітуча країна, де немає війни, країна, яка повернула своїх людей і свої території. Де неважливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку ти закоханий. Якщо ми бачимо майбутнє однаково, це повинно нас об’єднати»
А ось уривок зі статті Уласа Самчука:
Тому — не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно... А коли — все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь.
Радіо Трек: НОВИНИ