«Не дає мені спокою смерть Юкова», - каже Матильда про того, хто знаходив безвісти зниклих і повертав загиблих (ВІДЕО)
«ЩОСЬ ТУТ НЕ ТАК» (с)
Олексій Юков загинув 5 серпня 2026 року у віці 40 років, підірвавшись на міні поблизу Шандриголового (Донеччина) під час евакуації тіл. Великий патріот України родом він був із Словянська.
І це була реально – Унікальна Людина – здатна на неймовірні речі.
Понад 20 років свого життя Олексій Юков присвятив пошуку, ексгумації та поверненню додому тіл загиблих військовослужбовців і цивільних громадян.
«Змія Матильда» на сторінці, в зв’язку з загибеллю Юкова опублікувала на сторінці «Безвісти зниклі 150 окрема механізована бригада» недавнє відео-звернення Героя і ось такий власний текст
НЕ ДАЄ МЕНІ СПОКОЮ СМЕРТЬ ЮКОВА.
ЩОСЬ ТУТ НЕ ТАК
Я не можу пояснити, що саме. І не хочу нічого вигадувати. Просто це відчуття не проходить.
Коли Олексій загинув, я вперше подумала про дивну річ: а ми ж навіть не замислювалися, що Юков може загинути.
Ми знали, в яких умовах він працює. Там стріляють, літають дрони, лежать міни, постійно існує ризик загинути.
Але чомусь усі сприймали його так, ніби за його спиною стоять десять ангелів-охоронців. Ніби Юков безсмертний.
Я не пам’ятаю, щоб ми масово писали йому: «Олексію, навіщо ви туди йдете? Ви можете загинути».
Ми просили інше: Знайдіть мого сина. Знайдіть мого чоловіка. Знайдіть мого брата.
І Юков ішов шукати.
Саме в день його смерті до мене звернулася одна родина.
Їм передали останки в одному мішку. У протоколі огляду було описано 51 окремий фрагмент різних роздроблених кісток.
Для ДНК-дослідження відібрали лише кілька фрагментів — здається, чотири.
І вже за результатами цих досліджень встановили, що в одному мішку були останки двох різних людей.
Тоді в мене виникло дуже конкретне питання: чому не досліджено всі фрагменти?
Якщо це окремі фрагменти кісток, які не з’єднані між собою м’якими тканинами, як можна без дослідження встановити, що решта належить саме цим двом людям?
51 окремий фрагмент — це 51 фрагмент, походження кожного з яких має бути встановлене. Серед них потенційно можуть бути останки ще кількох людей.
І мене тоді просто розірвало від злості.
Бо Юков збирав усе: Він збирав ці фрагменти під прильотами, серед мін, у місцях, де кожен вихід міг стати останнім.
Він говорив: треба забрати кожну кісточку.
І він її забирав.
А потім усе це привозять туди, де є дах, лабораторія, обладнання. Де під ногами немає мін і над головою не літають дрони.
І в мене одне питання: якщо Юков міг ризикувати життям, щоб зібрати всі 51 фрагмент, чому в нормальних умовах не можна дослідити всі 51?
Особливо коли дослідження кількох фрагментів уже показало, що в одному мішку знаходилися останки різних людей.
Юков свою роботу зробив.
Знайшов. Зібрав. Вивіз.
Далі держава має зробити свою — дослідити та ідентифікувати.
І після смерті Юкова мене переслідує ще одне питання:
А хто тепер буде шукати?
Бо ми знали: Юков шукає.
Це була якась внутрішня точка опори для родин Безвісти зниклих. Людина-легенда. Якщо є можливість дістатися — Юков спробує.
А тепер його немає.
І сьогодні я розумію, що це питання значно більше, ніж проблема родин Безвісти зниклих.
Це питання морального духу нашої армії.
Колись мені зателефонував військовослужбовець і сказав:
«Ти знаєш, ми тут, в окопі, дуже вам вдячні за те, що ви нас шукаєте. Нам це важливо».
Я запам’ятала ці слова.
Бо військовослужбовцю важливо знати, що якщо завтра він зникне, його шукатимуть.
Що він не залишиться лежати десь у посадці.
Що за ним прийдуть.
Що його знайдуть, ідентифікують, повернуть додому і по-людськи поховають.
Людина, яка сьогодні йде воювати, має знати одну просту річ:
Ми тебе не залишимо. І саме це, можливо, робив Юков значно більше, ніж ми усвідомлювали.
Він давав надію родинам. І водночас своєю роботою показував військовим: вас будуть шукати. За вами прийдуть.
Тому пошук Безвісти зниклих не може залежати від одного Юкова.
Це має бути система.
Від місця пошуку — до останнього фрагмента, який потрапив на експертизу.
І сьогодні я хочу сказати ще одне.
Ці хлопці загинули заради вас.
Ці хлопці зникли безвісти заради вас.
Вони пішли захищати країну, в якій ми сьогодні живемо.
Юков ризикував своїм життям, щоб знайти їх і повернути додому.
Тому питання сьогодні дуже просте:
А що ви зробили заради них?
Не що сказали. Не скільки разів написали «Герої не вмирають».
Що конкретно ви зробили, щоб знайти тих, хто досі не повернувся?
Бо вони мають знати ще там, в окопах:
Якщо зі мною щось станеться — мене шукатимуть.За мною прийдуть.
Мене повернуть додому.
Юков це робив.
А хто тепер буде шукати?
Це звернення Олексія Юкова записане ним незадовго до загибелі
Радіо Трек: НОВИНИ