«Ми або стаємо унікальною сучасною армією. Або…», - Фірсов про головне: Чи почують його Генерали?
Ніяких або! (с)
Маряна Безугла, перепощуючи допис Єгор Фірсова написала: «Реальні потреби, і потреби, які озвучують генерали, - з двох різних світів».
А от що написав сам Фірсов про «Виклики для ЗСУ».
Текст не короткий, але важливий
Учора усі один одного вітали з Днем ЗСУ.
А сьогодні я хочу поговорити про виклики у ЗСУ.
Як ви думаєте, що сьогодні найбільше потрібно піхотинцю та його підрозділу на полі бою?
Ні, це вже не автомат, і навіть не дрон. Можна мати зброю, але якщо ти сліпий – вона буде не ефективною.
Головне в сучасній війні - це планшет з програмами на кшталт «Дельти» та «Кропиви». Усе починається з цього - з ситуативної обізнаності, коли боєць дивиться на поле бою не через вікно бліндажу, і, навіть, не через Мавік.
Щоб бути «зрячим», потрібні програми з великими даними. Це не просто карти - це багатошарові мапи з великим масивом даних: де, що заміновано, де розташовані позиції ворога, де саме вчора працював танк противника, а де міномет…
Зараз вносяться данні навіть з точками прильотів ворожих снарядів, бо вони дають уявлення і про дистанційні вогневі можливості ворога, і про потенційні укриття від його ж обстрілів, і ще дещо, про що скажу нижче.
Саме з цього починається бойова задача: мати можливість і скіли дивитись та аналізувати великий масив даних.
Якщо командир підрозділу 20 років дивився на паперову карту то йому буде важко опанувати нові підходи.
Ще одна величезна фронтова проблема сьогодні – це РЕБ, як на авто бійця, так і в окопі. Сьогодні вже не можливо їздити по фронту так, як ми ганяли ще 2 роки тому.
Бо дрони ворога скрізь. Вони можуть просто лежати та чекати, коли буде їхати ціль.
Тому уся (!) пересувна техніка на фронті має бути з сучасними системами РЕБ, які глушать частоти.
Це не панацея, але відсотків на вісімдесят забезпечить, що бійця не знищать ще під час руху на позиції.
З окопним РЕБом складніше - боєць вмикає його, щоб захистити себе. Біда в тому, що цей РЕБ глушить і наші пташки. Не буду казати цифри, але вони значні – коли наші дрони падають через дію наших же РЕБ.
Для вирішення цієї проблеми командування має не просто забезпечити РЕБами, а ще й організувати взаємодію. Таку взаємодію, щоб кожна пташка, яка вилітає від нас (а їх десятки, а інколи й сотні на день лише від однієї бригади), мала коридор без радіоперешкод.
Чи вчили цьому радянських воєнних академіях?
Скажу більше - з такою проблемою не стикалась жодна армія світу. Бо це перша війна дронів.
Ще одна важлива проблема – комунікаційно-психологічна.
Модель радянської армії «я – начальник, ти - дурак» - сьогодні не працює. Не ті часи, не ті люди. Сьогодні все має будуватись на стимулах. І це не просто модна риторика – це фактор ефективності продиктований реальністю нової війни.
Одна справа – коли ви командир взводу і вашим бійцям треба викопати траншею. Тут все зрозуміло – якщо процес не йде, то можна покричати, поматеритись, і потроху наковиряють.
А тепер уявіть, що ви командир взводу, задача якого налаштувати дрони на понижені частоти, щоб вони пролетіли ворожий РЕБ.
Для цього треба десь знайти необхідні модулі, випаяти старі, впаяти нові, і головне – знати: де, як і куди.
І тут уже, якщо немає нормальної комунікації з бійцями, хоч кричи, хоч матюкайся – особовий склад лише закриється в собі, і результату не буде.
А спеціалістів – обмаль. Актуальні скіли вони отримують фактично в умовах бою, тож замінити кимось – просто не реально.
Як наслідок, - мінімум – це втрачений час; максимум – провал бойового завдання і людські життя.
Щоб було зрозуміло: війна дронів – це найдинамічніша сфера фронту.
Те що працювало вчора, вже не є ефективним сьогодні.
Більшість FPV-дронів, які приходять від держави, підлягають переробці. Це не є секретною інформацією.
Дрони приходять на одній частоті, а підрозділу потрібна інша.
Якщо пташку не модернізувати, то вона просто впаде, разом із вибухівкою. У прямому смислі - гроші на вітер.
Тому усі передові бригади мають власні майстерні, де бійці щоденно переробляють дрони під конкретні обставини і конкретні задачі.
Як правило, на цю роботу не передбачені штатні одиниці. Та і паяльники з купою обладнання треба купувати самостійно, або шукати спонсорів.
Дивно звучить? Але це реальність - підрозділ має шукати спонсорів!
Подібна ситуація і зі снарядами для дронів. 99% БК для бригад виготовляється або переробляється у самих бригадах. Що, звісно, не передбачено нашою військовою бюрократією.
А бійцю за таку роботу в тилу мають платити не 50 тис. грн., як зараз, а більше, бо ризик в нього не менший ніж у хлопця в окопі.
Щоб розрулити ці проблеми, треба мати сміливість, адекватність, творчість та менеджерські якості. Старі підручники цьому не вчать…
Ще один новий виклик – масоване мінування. Пройшли часи, коли сапер заходив в сіру зону, ставив розтяжки і повертався назад.
В такій масштабній війні має бути і масштабне мінування. А як його забезпечити, якщо все проглядається і прострілюється?
Дистанційним мінуванням. А це – знову дрони. І знову – планшети, щоб розуміти де мінувати потрібно, а де вже заміновано.
До того ж противник детонує міни артилерійськими обстрілами, - тут і стають у нагоді позначки воронок від артобстрілів росіян.
Якщо командири рівня рота-бригада розуміють ці тенденції - втрати будуть мінімальними, задачі будуть виконуватись.
Якщо командири воюють «як колись», за радянськими підручниками - їхні підрозділи приречені…
А звідси – проблеми не тільки на фронті, але і в тилу: від труднощів мобілізації, до втрати віри в перемогу і довіри до влади.
Увесь цей текст до того, що сучасний світ змінює війну, а отже мають змінюватись і Збройні сили.
Вони мають бути адекватними сучасній війні не тільки в технологічному, але і в організаційному, і психологічному планах.
І зміни ці мають робити люди які самі є сучасними, цінність яких визначається на віком чи погонами, а скілами, відповідністю сучасним умовам війни.
Зараз питання стоїть дуже просто: ми або змінимо організацію, адаптуємось і станемо унікальною сучасною армією. Або…
Ніяких або!
Ми просто зобов’язані ставати кращими.
Така наша доля.
Радіо Трек: НОВИНИ