«Князь» каже чітко: «Хочеш вижити і перемогти – навчись штурмувати!» (ФОТО)
Історія лихого бою
Дмитро Князєв родом із Донецька, але мобілізувався із Рівного. Та головне, що він сержант, яким – реально пишаються.
Зокрема і в навчальному центрі Сухопутних військ ЗСУ, де він проходив навчання. Там начштабу підрозділу з позивним «Долар» серед кількох військовослужбовців, якими інструктори та командири гордяться найбільше, називає його – молодшого сержанта з позивним «Князь».
Мовляв, готувався він цілеспрямовано та рішуче, з теорією дружив не особливо, а от практичні заняття відпрацьовував на всі 200%.
Тут у колишнього курсанта збереглися не лише друзі, але й контактна інформація. Тому за якийсь час вдалося вийти й нам цього на 31-річного уродженця міста Донецька, - пишуть військові журналісти ОК Захід
Далі їх матеріал:
Дмитро Князєв
Розуміючи всі особливості проходження військової служби славних представників української Донеччини, тимчасово окупованої загарбниками, одразу уточнюємо: чи варто з огляду на безпекові заходи вказувати у відкритому доступі його ім'я та прізвище?
Молодший сержант говорить:
«А чого мені боятися? Нехай окупанти нас бояться!».
Отже, він мобілізувався на Рівненщині 16 березня 2024 року.
Потім проходив базову загальновійськову підготовку, сержантські курси, і вже 30 червня командир відділення одного з підрозділів 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Оперативного командування «Захід» Сухопутних військ ЗСУ був уже в розташуванні військової частини на Запорізькому напрямку.
А ще через 4 доби здійснив справді подвиг, за який згодом був нагороджений почесною відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Олександра Сирського «Золотий хрест».
«Князь», здається, ще й досі в тому безжалісному смертоносному зіткненні, хоча за його плечима вже не одне успішно виконане бойове завдання… Емоції дуже виразні, спогади яскраві, характеристики влучні…
ТОЙ САМИЙ БІЙ
Отже, молодший сержант із побратимами захищали ВОП. Раптом по рації чує: на фланзі орки зуміли проникнути в нашу траншею.
На сусідній ділянці цей маневр, на жаль, зійшов їм із рук, бо українці розгубилися та відступили, тому рашисти вирішили повторити. Але нарвалися на тих ще бійців! Хоча ситуацію ускладнила суттєва обставина: було поранено єдиного офіцера на позиції, тому «Князь» узяв ініціативу на себе.
«І на БЗВП, і на сержантських курсах на всіх навчаннях я записувався у групи, які штурмували, а не оборонялися. Скажу вам, що це дуже важливий досвід, якщо хочеш вижити і перемогти!».
Молодший командир вирішив вибити рашистів із нашої траншеї. Для початку: закидати ворожих штурмовиків ручними гранатами. Так і зробив. По рації почув, що серед них є поранені, а ще четверо причаїлися неподалік траншеї.
Правда, ніхто не знав, скільки ж їх там реально поруч, але... «Князь» вирішив їх – реально знищити. Віддав побратимові свій автомат, обрав сектор і закидав його гранатами, вирішивши, що окупанти саме там.
Далі з бійцем на позивний «Мурчик» почали зачищати позицію від болотяної нечисті. Однак, тут ситуація загострилася.
«Помітив, що як мінімум один росіянин уже задвухсочений. Тож віддав «Мурчику» свій АК і вирішив ще попрацювати гранатами. Раптом – автоматна черга пройшла прямо між нами, але трохи вище! Зараза! Де ж ти заховався?! І Тут – здогад: у польовому туалеті. Звідти й лупив із «калаша». Ну, «Мурчик дав у відповідь. Кричу: «Здавайся!».
А той: «Я свой!». Ще щось волав… Але чую, якийсь акцент навіть не російський, а кавказький… До речі, згодом виявилося, що всі знищені нами штурмовики були саме представниками народів Кавказу, давно окупованого ще царською росією… Так от, кинув я в туалет, де засів пі…р, ще одну гранату, він затих. Біжу траншеєю далі, без автомата, який у напарника залишився. І раптом: вибух…
Це вже їхні штурмовики по нас гранату застосували… Чую біль у спині, відчуваю, як кров біжить… Бачу, що і «Мурчик» поранений… Падаю біля російського трупа. Намацав російський автомат, але він виявився розбитим і стріляти не міг… А над головою вже рій якихось дронів: не розбереш, свої чи чужі… Розумію, що от-от почнуться скиди, і мені кінець. Тому з останніх сил підриваюся і біжу до своїх.
А хлопці вже назустріч пробивалися, не кинули мене гинути! За якийсь час і свою траншею ми відбили та зачистити, і тих чотирьох, які залягли неподалік, також ліквідували.
Потім мене відправили на евакопункт, далі лікування, я повернувся і знову воюю».
Якщо в багатьох українських бійців у тилу є рідний дім, де живуть їхні сім'ї, то славне місто Донецьк, де жив і працював одній із охоронних структур «Князь», окуповане російськими загарбниками.
Тому дім для нього – вся вільна від ворожого чобота Україна. А з найрідніших називає маленьку донечку…
Словом, «Князь» воює, щоб колись таки повернутися в рідний Донецьк переможцем.
Для охочих детальніше дізнатися про умови військової служби у цьому військовому з’єднанні та поповнити лави сталевих воїнів у 128 ОГШБр подають контактний номер телефону: +380 68 645 6224.
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування «Захід».
Фото відділу зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування «Захід» та з особистого архіву «Князя».
Радіо Трек: НОВИНИ