«Дєвачькі, а ви голєнькіє спітє ілі пєрєадєваєтєсь?» - поліція та залізничники не покарали дебошира, який приставав до сусідок у потязі

Просто попросили бути тихіше

Дівчина Катерина Стельмащук опинилася у скрутному становищі, в яке може потрапити кожен із нас.

Днями вона їхала потягом Львів-Маріуполь.

З нею в купе опинилася ще одна дівчина та чоловік, який почав приставати до обох, пізніше навіть напідпитку. Що зробили у цьому випадку персонал потяга та поліція – майже нічого. Спробували заспокоїти чоловіка, хоча мали б за усіма правилами висадити його. Але не зробили, мовляв, це типова ситуація.

Дівчина розповіла історію у себе на фейсбук-сторінці. В «Укрзалізниці»  СММ-спеціалісти виявилися більш чуйними, аніж персонал і правоохоронці. Написали, що в ситуації розберуться й цей випадок дійсно нечуваний.

Історію Катерини можете прочитати нижче. Вона приправлена лайкою, але лайка тут доречна:

- Ніколи не прошу репостів, але тут це має сенс.

Сьогодні в нас з Юлею було саме так, та закінчилося воно не виселенням п'яного тіпа, а переселенням нас в інше купе. З криком, матами, поліцією і тремтячими руками. Так от, історія.

Львів, 1:12 ночі, посадка на потяг Львів-Маріуполь, 2й вагон, купе з місцями 9 і 11. Заходжу в купе, сидить дівчина, ми з нею привітались і почали готувати постіль до сну. Тут в вагон заходить компаха, яку чути ще з вулиці, і ми розумієм, шо один пасажир з неї - це наш сусідо.

- О, єщьо і купе с дєвачькамі, ну візьот же! - каже цей пасажир, затаскуючи громадну валізу в купе. Далі по тексту цей персонаж буде фігурувати як 'у*бан' і повірте, ви зі мною погодитесь коли дочитаєте до кінця.

Я насторожилась і зрозуміла, шо від цього у*бана буде багато тупих сексистських фраз і шось схожого на намагання зав'язати розмову.

- Дєвушка, я ізвіняюсь, а как вас завут? - звертається до мене.

- Катя, -відповідаю.

- А куда ви єдітє?

- А чого питаєте?

- ну проста інтірєсна

- В гарне місто.

- О, шо в Тернопаль?

- Може.

- Ви так какта атвєчаєтє, будта ви абщацца нє хатітє.

-Ні, не хочу. Я втомлена і хочу спати. Добраніч.

-Но маглі би і атвєтіть куда ви єдітє, ета 1 ілі 2 слова.

Потім звучить фраза «Дєвачькі, а ви голєнькіє спітє ілі пєрєадєваєтєсь?».

-Шо?- питаю з виразом обличчя сповненим нєдоумєнія, відрази, і щирого жалю до цього персонажа.

-Ну я так просто спрасіл, шо тут такова.

Я не могла це просто розчути, а тому включила Nina Simone і закрила вуха навушниками шоб не чути подальший висєр. Але у*бан виявився не лохом, і почав приставати до іншої дівчини з у*банськими питаннями і протягуванням рук до її телефону.

Зауважу один момент. Все це, для чувака, принаймні, мало мати льохкую ігрівую форму флірта. В 1:12 ночі. Ми з дівчиною так не подумали.

Далі до уєбана приходить друг з іншого вагону, вони обговорюють нас, яка красівєй, яка покладістєй, яка просто прикидиваєцца уставшей і нє ідьот на кантакт (тоість я).

- Хлопці, можете говорити тихіше? Ви тут не одні, майте елементарну повагу.

- Ну так а єслі нам хочєцца пагаваріть?

- То говоріть тихіше і не заважайте іншим.

- Лажитєсь атдихайтє, ми нє будєм громка разгаварівать.

Вони дійсно стали говорити тихіше. Перші 2 хв. А потім гучність стала набирати обертів і я упустила цей плавний перехід від базару на максималках в жирне рузьке шансоніще.

- Хлопці, виключіть музику або візьміть навушники! - я не витримала.

- Ну так ідітє в люкси і там спітє. Чьо ета я пад вашу дудку плясать буду? Хатітє атдєльний номєр - таксі визивай.

Я збираю свої речі під акомпанемент учєнія як мені нада жить і яка я «нєрвная» і йду до провідниці з вимогою виселити цих двох або переселити нас.

- Ну а шо я їм зроблю, ну щая я піду успакою, - каже провідниця.

Поки вона ішла і казала їм айяйяй і ойойо, я пішла на пошуки начальника вагону. З дуже недавольним ліцом, він зі мною переходить зі свого тепленького тихенького купе в наш ад і тоже намагається залякати висадженням того бревна на найближчій станції.

Результатом цієї канітєлі стало те, шо друг нашого у*бана іде зі своїми речами туди, куди в нього був куплений квиток і встигає по дорозі кинути мені фразу «Ну ти і сучька». А сам у*бан, цитую, «принципіально» не захотів іти в купе, куди його просили провідниця і начальник потяга. Бо «я нічєво нє сдєлал».

-Ідем вийдем, - каже начальник поїзда до того у*обка.

-Ну дівчино, він успокоївся, всьо, лягайте спати, - каже мені провідниця.

-Ви розумієте, що я не буду тут спати вже? Шо я бачу рівень неадеквату і мені просто блять страшно не те шо заснути, а просто бути в одному купе з оцим? - кажу я в дикому а*уї.

- Ну в мене немає куди вас поселити.

- Ну то виселіть його, - кажу я. - Ви маєте на це право, якшо пасажир не дотримується правил поведінки і своїх обов'язків пасажира. А він їх не дотримується.

-Я не можу виселити його і він не хоче йти.

-Тобто, я і ця дівчина маєм страждати і боятись через цього у*бана, бо він з якогось дива недоторканий пасажир?

-Ну я не знаю. Давайте дівчата поки лягайте, а там якшо шо то будем рішати.

На цьому провідниця йде в свою каюту, а я залишаюсь в купе. Сну у мене вже немає, я просто сиджу і офігіваю від того, що відбувається. І тут заходить цей доблесний гєрой.

-Ну шо, принцеска, давольна? Шо не спиш? Чєм раньше усньош, тєм бистрєє виспишся. Чьо нєрвішкі пошалівают? Так ти успокоїтєльноє пєй. Хош дам тібє таблєтку? Усньош на раз-два.

Я дивлюсь на довольне єхидне табло цього виродка і не бачу там нічого, шо б вартувало моєї відповіді. Поки я збираю речі, шоб знову йти до провідниці, він дістає пляшки з пивом і йде з вагону.

Я бужу провідниць і, напевне, весь вагон калатанням по дверях з тією ж вимогою - виселити того тіпа, або переселити мене.

І тут підходить до нас дівчина з мого купе.

-Мені теж страшно, - каже вона. - Мені реально вперше страшно вийти в туалет. Мужик явний неадекват і я не хочу з ним їхати.

- Я його перехоплю і з ним поговорю. Ну не можу я його зняти з рейсу.

- Але ви можете.

- У мене немає такого права і у нього куплений квиток.

- В вагоні можна розпивати спиртні напої?

- нє.

- причина номер раз. Пасажир повинен дотримуватись порядку і не заважати іншим пасажирам?

- Ну да.

- Причина номер два.

- Ідіть в купе, я з ним поговорю.

- Ця сама ситуація повторюється двічі. Ви розумієте, шо це рух по колу, якого ніхто не хоче?

- Говоріть тихіше, в купе люди сплять.

- Я тільки за, щоб всі спали в цьому купе. Включаючи нас.

На тому ми вдруге розійшлись.

Цього уєбана довго не було, настільки довго, що на кілька хвилин мені вдалось заснути. А потім прокинутись від того, що цей мудак схопив мене за руку зі словами «Ну шо принцеска, спіш ілі нє спіш?».

Я підриваюся з ліжка з криком «с*ка бл*ть забрав свою клешню, Чувак ти вкрай ох*їв?». На шо він починає догобуватись «а чьо ета я чувак? Ти вабщє знаєш хто такой чувак? С чєго ти взяла што я чувак» і ще купу всякого, шо я вже не чула по дорозі до провідниць і до начальника поїзда.

-Я написала своєму хлопцю, він викликає в Тернополі поліцію, бо тут немає зв'язку - каже дівчина. - Бо це просто песдець.

До Тернополя залишалось 15 хв, протягом яких нам розказували провідниці шо нічьо ті поліцейські не зроблять і шо буквально пару днів назад (!!!) у них така ж ситуація була. Шо прийшли поліцейські, постояли поговорили, і вийшли. І шо «ну цей ше не такий п'яний, а той то вопше був повний неадекват, який бився об двері і з яким нічьо не можна було зробити». І шо там у якомусь купе виходять в Тернополі, і «шоб ми були мудріші і розсудливіші і йшли туди».

Long story short, прийшли поліцейські і я не побачила нічого, шо б мало бути в даній ситуації. Ні розмови з нами, що сталося, ні нормального представлення хто вони, нічого протокольного. Вони, -вніманіє! - запитали про те, шо відбувається того тіпа, який тільки те й робив, що обзивав мене «малолєтней істєрічкай», «борзой девкой», «психичкай», і «нєуравнавєшеннай казой» і тд, шо це я «правацирую всю ету сітуацию сваімі малалєтнімі амбіциямі», і шо він мене «і пальцем нє каснулся».

-Брехня! - сказала я.

-Брехня! - підтвердила дівчина.

Починаю розказувати що сталось, і це було дуже складно через ор того тіпа шо він така бубачька і нічьо не здєлал.

-Ви бачите ситуацію, ви бачите в якому стані цей...пасажир. У вас є всі підстави зняти його з потягу. Чому ви це не робите? Чому ви не фіксуєте звернення?

-Ну які підстави? У нього квиток і він такий же пасажир як і ви, - каже один із поліцейських, прямуючи до виходу. Інший так і залишився біля купе.

-Ви розумієте, що таке психологічне насилля? Ви розумієте, що цей мудак в неадекватному стані, він лається, розпиває бухло, чіпляється до мене? Які блять ше треба підстави? До кого мені звертатись ще, як не до вас?

-Ну він же вас не посилав на.. условно 3 букви.

У мене на секунду просто відвисла щелепа.

-А приниження честі і гідності людини - це тільки посилання нах*й? Де ця тонка грань, яка визначає підстави в даній ситуації? Шо такого має статись, шоб ви «мали право» вивести цю людину з вагону? Мені треба було мовчати поки він мене не почав бити чи насилувати?

Мовчить.

- Ну я вас питаю. Ви розумієте, що ваша бездіяльність несе меседж «та можна продовжувати, нічого ж не буде за це. 0 відповідальності».

Я дивлюсь на цього поліцейського і розумію, шо це остання інстанція, до якої в цій ситуації можна було звернутись, і шо я програла. Всі дівчата, які коли-небудь були в таких ситуаціях, програли.

Я можу зрозуміти, що відчувають тисячі жінок, які приходять з подібними скаргами і отримують таку ж відповідь: а які підстави? а за шо? ну проснецця та й всьо буде норм. Але найгірше те, шо всі сторони про це знають. Знають і говорять «ну а шо я зроблю, це обична ситуація».

Мовчання узаконює зло, але немовчання приводить в глухий кут. Я не знаю що з цього гірше.

В результаті нас перевели в інше купе, в той час як єдиний винуватець всієї ситуації пішов спокійненько похрапувати в тепленькому ліжечку. В той час, як ми тягали свої валізи в інше купе, аби просто перестати хвилюватись за те, що до тебе можуть полізти своїми лапами і винною в цій ситуації, як виявляється, будеш ти.

Бо піднімаєш на вуха всіх, бо кличеш на допомогу так, шоб тебе почули, бо ти хочеш використовувати своє право казати «ні» навіть якшо це стосується розмови.

Я мала виходити за 4 години, дівчині потрібно було їхати до кінцевої, до Маріуполя. Я сподіваюся, що її подорож була спокійною, бо, на жаль, їй доведеться ділити вагон з тим придурком до Кропивницького.

Три питання з цієї ситуації.

1. Укрзалізниця - Ukrzaliznytsia, хіба це, мать вашу, перший випадок? Запитайте провідниць, що вони бачуть кожен рейс і сприймають це частиною своєї роботи. Може досить і пора шось дієве робити? Як, наприклад, дійсно знімати неадекватів з рейсу? Бо у вас є на те повноваження.
2. Національна поліція України, допоки ви будете покривати цей бардак?
3. Чоловіки, доколє?

P.S. дзвонила на гарячу лінію Укрзалізниця - Ukrzaliznytsia, об 11:56. Дуже оперативно зв'язались з начальником потяга, який, цитую «запропонував обидвом сторонам змінити вагон і дівчата погодились». Я залишу це тут. Просто прочитайте це ще раз. Звернення, сказали, передали на розгляд.

P.p.s. для пущєго фану додаю шматок відєво розмови поліцейських з тим уєбаном і фото «я нє піл піва». До приходу поліції він всі ці пляшки сховав, але, як то кажуть, вже було пізно)

P.p.p.s. дикий респект Юлі і дякую. Те, що зробила вона та її хлопець мали зробити працівники Укрзалізниці.

Але як то ж. У нього ж куплений квиток.

Радіо Трек: НОВИНИ