«Це кращий фільм українського кіно після «Тіней забутих предків»: там є навіть... Путін (ФОТО)
Обов’язково подивіться
Цю рецензію від анонімного автора на фільм «Будинок «Слово» ми побачили в групі «Ровно. Твой город/Рівне.Твоє місто».
Люди її активно обговорюють і пишуть власні захоплені коментарі. Подаємо без змін:
Вибачте, немає сил терпіти, мушу написати
Для мене показником хорошого фільму є тихий зал і відсутність увімкнених екранів телефонів.
Новий фільм «Будинок «Слово». Нескінчений роман», що якраз йде у нашому «Кінопалаці» саме з таких.
Під час сеансу в залі стояла повна тиша. А в кінці, під звуки фінальних титрів, хтось тихенько витирав очі, а хтось плакав навзрид.
Такого я не бачив давненько. І це як про фільм, так і про реакцію людей.
Це ж дивовижно, нарешті хтось зміг показати долю «Розстріляного відродження» так, щоб хотілось взяти когось за руку (а когось і за шкірку), привести, посадити і сказати «на, дивись, знай свою історію, знай чого в нас все саме так і чому нам це не подобається, знай з ким можна домовлятись, а з ким ні".
Фільм важкий, але дуже зрозумілий, хоча і трохи «артхаусний».
Мені він нагадав фільми самого кінця совка, коли якийсь час правду, і бажання її висказати якнайяскравіше, не було кому стримувати, бо все розвалювалось. Їх ще називали «чорнухою».
Тоді це було про Афганістан, дідовщину, Чоронобиль, Голодомор, СНІД і т.д. Теж чорно-біла плівка, теж багато художніх образів.
І парадокс – тоді, на сконі тодішньої росії, правди було більше, ніж стало згодом, коли імперія спохватилась і швиденько почала годувати нас фільмами про «блатних» і «мєнтів», виховавши ціле покоління зі збоченим, кріминальним уявленням про добро і зло, зробивши з нас країну де найпопулярніше радіо це «Шансон».
І це вони вже робили не один раз.
«Будинок «Слово» якраз про один з таких періодів. Це дуже важлива тема. Україна і її громадяни, її культура, її ставлення до російської все було б абсолютно інакшим якби не трагедія будинку у Покровському провулку Харкова.
Не було б ніякого комплексу меншовартості, не було ніякої «свінячєй мови» і неправильних щелеп.
Не було б ніяких ані лорак і таїсій повалій. Тоді, у 1930-х, щойно народженій новій українській культурі відрубали руки і ноги і зашили рота суворої ниткою...
Фільм зняли ще у 2019, але як же він вчасно вийшов. От ти бачиш що росіяни робили з Харковом майже 100 років тому. І тут же читаєш, як вчора, в цьому ж Харкові, вони знову вбили десятки людей в «Епіцентрі». Це, знаєте, налаштовує на певні висновки…
Я вже мовчу про образ головного лиходія - це треба побачити, актора підібрали що треба. Не знаю, чи автори хотіли саме такого ефекту, але їм вдалось)
Та, на щастя, цей фільм не слідує сучасному тренду, коли персонажі настільки ніякі, що єдина яскрава особистість, часто, це саме антагоніст.
Тут якраз з героями проблем жодних. Всі яскраві, всім хочеться співпереживати. Тим більше що це все реальні люди, прізвища які чув кожен з нас - Хвильовий, який є головним героєм, Тичина, Сосюра, Остап Вишня і багато інших.
Звичайно, знайомство з матеріалом тільки вітається, і якщо прочитати хоча б «Я (Романтика)» Хвильового, враження від цього твору лише посилиться.
Виявляється «революціонери» це не тільки про тупорилих пристосуванців шарікових і грабунок «буржуїв». У більшості випадків це таки ідея. Страшна і фанатична.
Точно так як і зараз - росіяни це не тільки про корупцію і крадіжки унітазів. Це теж вже про ідею і фанатизм, з яким не домовишся.
Авторам фільму вдалось навіть титрами, в хорошому сенсі , «добити» глядача. Це дійсно прекрасна робота.
Тому обов'язково сплануйте піти на сеанс, до середи, принаймні, фільм ще буде у прокаті.
Приєднатися до обговорення цієї рецензії та самого фільму можна ТУТ
Радіо Трек: НОВИНИ