Бронежелет Лисого: «Братик, я не буду петлять никуда. Штурм так штурм. Будь уверен!»

Герой «Айдару» із Троєщини

Ця розповідь Юрія Бутусова -- тОркає.

Подаємо оригінальний текст:

- Братик, вы главное не жмитесь к машине, а сразу за разрывами, я прикрою.

- Лисий, плюс. Без тебе в траншеі буде не так весело, але я радий, що ти нас зверху МКшкой будеш усіх прикривати.

- Будь уверен, братик, будь уверен.

- Ти скільки вже у цій піхотній двіжусі?

- С 2014-го. Контузий полно, ранений, в госпиталях несколько раз уже после вторжения лежал. Я з «Айдара» - мы таке пекло прошли ещё с 14-го, привыкнуть нельзя, но закалка на всю жизнь.

- Але ти зараз кожного разу повертаєшся у штурмову роту 59-ї бригади. Чому?

- Да здесь мои ребята, здесь мой командир Гамлет, здесь по-честному со мной говорят. А у меня знаешь сколько всякого в армии было, есть с чем сравнивать. Ну и кто-то же должен штурмовать эти посадки? Я не буду петлять никуда. Штурм так штурм.

- Звідки в тебе такий стрижень у житті?

 

- Братик, я ж на Троещине вырос! Всякого в жизни хлебнул. Здесь я вижу смысл рисковать, здесь ребята, с кем я пойду выполнять любой приказ. Мы с тобой в одной машине, так что прорвемся.

 

Нас зустріла щільно арта та танки з закритих позицій, маневр обмежений, ми йшли через мінне поле.

 

Ворог розумів, що ми йдемо на панівну висоту, вони, звичайно, готувались, і одразу відкривають прицільний вогонь.

 

Навколо нас виростають з усіх сторін розриви. Наша арта відпрацьовує по російських гарматах, щоб подавити їх і не дати нас розібрати.

 

Йде кілька машин і хтось з нас має прорватись скрізь загороджувальний вогонь.

Раптом Хамві тряхнуло як пір‘інку і навіть скрізь навушники я почув потужний вибух.

 

Пряме влучання - снаряд прямо під лівим бортом, я сидів справа, але як у вповільненій зйомці чітко побачив як уламки входять в бокове бронескло біля водія і миттєво покривають його візерунками.

 

Водій закричав: «Я - 300! Хлопці -300! Відходимо!»

 

Наша машина була підбита, були пробиті усі чотири колеса, пошкоджений двигун.

 

Якимось дивом ми не спалахнули, а розвернулись на мінному полі, дуже повільно виїхали з-під обстрілу і на голих ободах докотились до евакуації,

 

Хамві димився з-під капота та у салоні, але з нього витиснули усе на що він здатен. І він врятував, і бійці підходять з інших підрозділів і схвально з повагою стукають машину по броні - як товариша по плечу, якому можна довіряти своє життя.

 

Поранення водія було легким, він відмовився від госпіталізації, хоча уламок розпоров поясницю.

 

Ще двоє поранених було на задньому сидінні, їх миттєво оглянули. Я оглядаю наш Хамві, лівий борт якого зрешечений великими уламками, але більшість він втримав, врятував нас усіх.

 

На задньому сидінні багато крові. Усі розуміють, що це значить - артеріальна кровотеча, яку було неможливо закрити турнікетами. В когось з нас влучило сильно.

До мене підійшов медик.
- Ви з цієї машини?
- Так.
- Заберіть бронежилет вашого побратима. Ми не могли його врятувати, вибачаюсь, але це смертельне поранення…

 

Він віддав бронежилет Лисого.

Штурм продовжувався, інші групи взяли російські позиціі. Ще два великих поля Донбасу звільнені. На них закріплюються наші бійці.

 

Ці поля для мене навіки поля пам’яті героів України та добровольців з інших країн, які віддали своє життя.

 

Владимир Ищенко. Герой «Айдару». Герой штурмовоі роти РУГ 59-і бригади. Чесний, надійний солдат, який ніколи не вмикав задню.

Не забуду ніколи, братику. Прикривай нас зверху…

Радіо Трек: НОВИНИ