Яна Зінкевич з Рівного прочитала доповідь в NATO про… суїцид

Герой України

Сьогодні у стінах NATO  відома рівненська госпітальєрка Яна Зінкевич прочитала дуже сильну доповідь на тему, яку рідко порушують у нашому суспільстві.

Яна говорила про труднощі повернення з війни, депресію та самогубства.

 

Вона чи не вперше публічно поділилась власним важким досвідом переживання травми та пояснила, що відчуває людина, коли намагається покінчити з собою.

Цей текст дуже важкий і правдивий, тому ми публікуємо його без скорочень та коментарів.

Сподіваємось, після прочитання ви поділитесь своїми думками.
[media=138290]

Доброго дня!

Мене звати Яна Зінкевич. Я українська ветеранка, мені 23 роки. У 18 років, після завершення школи я з перших днів війни стала добровольцем. Сьогодні я хочу порушити важку, але важливу для кожного українського ветерана тему.

Моя участь у бойових діях завершилась після небойової травми. Тоді я пережила депресію, ПТСР та спробувала покінчити життя самогубством.

 

Зараз у мене пожиттєва інвалідність 1 групи, а це, на превеликий жаль, для повнолітніх постраждалих у нашій країні означає фактично повну ізоляцію, відсутність підтримки та кваліфікованої допомоги після гострого періоду лікування.

Інвалідність для повнолітніх постраждалих у нашій країні часто означає неможливість отримати освіту, влаштуватись на роботу через дискримінацію, недоступність та відсутність інклюзивності. В моєму випадку ситуацію ще більше ускладнив той факт, що я – жінка.

Якщо постраждалий - не відома людина, не дитина чи заможна особа, то після отримання травми він скоріше за все опиниться сам-на-сам зі своїми проблемами, без мінімального соціального захисту, який, до слова, надають у інших розвинених країнах.

На щастя, ветерани державної армії можуть скористатись дієвими механізмами допомоги після отримання травми, поранення чи захворювання.

 

Але для таких, як я - тобто для добровольців - ці механізми часто недоступні через відсутність офіційного статусу учасників бойових дій.

Я та ще декілька тисяч людей, які в перші роки війни стали на захист України, досі не маємо статусу учасників бойових дій та будь-яких відповідних пільг.

Коли Росія анексувала Крим та розпочала війну на Донбасі я була фактично підлітком. Мріяла стати лікарем, готувалась до вступу в медичний університет. Але відклала свої мрії і вирушила добровольцем захищати свою країну, не маючи ані найменшого уявлення про бойові дії.

Як і всі, хто бачив війну, - я найбільше її не хочу. Коли я служила у найактивніших точках фронту, у найтяжчі часи, то навіть уявити не могла, з якими труднощами мені доведеться зіштовхнутися далі. Я не могла навіть подумати, що за два роки після закінчення безтурботного та мирного життя вип'ю всі ліки, які знайду в квартирі, намагаючись покінчити життя самогубством.

Кожен, хто чує зараз мої слова, може допомогти запобігти самогубствам ветеранів в Україні. Одне самогубство ветерана - це вже занадто багато. Ми як нація прагнемо, щоб рівень самогубств у нашій країні дорівнював нулю.

Після повернення з війни ветеран втрачає три основні речі:
- самоідентифікацію,
- мету,
- коло спілкування.

Згідно одному з небагатьох проведених в Україні досліджень 95,2 % бійців з вибірки заявили, що не отримали достатньо психологічної підтримки та підготовки у своїй військовій частині. Серед тих, хто отримав травми або поранення, відсоток ще більший.

Коли йдеться про ПТСР – назвичайно важливі заходи превенції та профілактики. Щоб протистояти наслідках війни, Україні необхідний обмін досвідом з країнами-членами НАТО по запобіганню, лікуванню та зборі статистики випадків самогубств серед ветеранів.

Як кажуть у нашому середовищі: з війни можливо прийти, але неможливо повернутись.

Я мрію, що спільними зусиллями, з вашою допомогою кожен з наших побратимів та посестер по зброї зможуть подолати ПТСР і не пройдуть той жахливий шлях, що пройшла я.

Дякую вам за увагу.

__________________________________________
#Ambassador_ветеранська_дипломатія

Від Редакції:

ПТСР – це Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — психічний розлад, різновид неврозу, що виникає в результаті переживання однієї чи кількох психотравмівних подій, таких як, наприклад, військові дії, теракти, аварії чи стихійні лиха, катастрофи, важка фізична травма, побутове чи статеве насильство, загроза смерті або перебування свідком або заподіювачем чужої смерті.

Радіо Трек: НОВИНИ

Максим Розенко Радіо Трек
Поширити в Facebook