«Найболючіше після смерті Сашка Храпаченка було... телефонувати його батьку і дівчині»
Сьогодні минає шість років з дня загибелі на Майдані рівнянина Сашка Храпаченка
Своїми спогадами про тодішні події й Сашка Храпаченка поділився у соцмережі Фейсбук учасник Майдану з Березного Володимир Пастушок, на прізвисько Пісня:
"Сніжна барикада ...номер 8 ...навпроти метро "Хрещатик".
20 лютого. Сашко Храпаченко із Другом Швендьою піднялись раніше... Сашко знайшов собі прихисток під залізобетонним уламком, як видно на першому фото...
Трохи пізніше вгору по Інститутській до хлопців, які були на верхньому рубежі Майдану, піднялися я і побратим Шаула (також, як і я, із 35-ої сотні). Ми із Шаулою (Євгеном Перевязко), як не дивно, спускались вниз на Майдан по їжу.
Із повними пакетами їжі прибігли на умовне місце, де раніш збирались, і де мав нас чекати Саша Храпаченко і Швендя (Андрій Пудлик). Їх не було. Тоді я зателефонував Саші і спитав, де вони. І почув відповідь, про яку я і Шавула здогадувалися: що вони вже вгорі на Сніжній барикаді.
Саша сказав: "Давайте до нас. Тільки обережно, бо пострілюють".
Спочатку ми підбігли до зелених пластикових біотуалетів, за якими, як не смішно, ховалося дуже багато журналістів із фото- і відеокамерами... Трохи повагавшись, я із Шавулою рвонули щосили бігом вгору до Сніжної барикади, де нас чекали Швендя і Саша, і ще близько п’ятидесяти самооборонівців, які прибігли вгору, гуртом склавши Черепашку зі щитами на беркутівський лад, як видно на сьомому самому нижньому фото.
Добігши неушкодженими, із повними пакетами канапок, соку і молока, ми зразу знайшли своїх.
Коли побачили Сашка Храпаченка, він трошки усміхнувся і сказав мені: "От бачиш, Пісне, як будували цю барикаду, то наша сотня тоді була в охороні. А тепер нам довелося її відбивати".
Коли розкидали їжу по барикаді, то почулось навіть трохи радісне пожвавлення. Хтось гукнув навіть, що любить Майдан за те, що канапки - смачні і завжди вчасно.
Сашко поступився місцем мені під бетонним уламком, як видно на другому фото. Я швидко виймав і передавав їжу із пакетів Саші, а він далі - Швенді і Шаулі, які передавали на другу сторону зеленого паркану на тротуарну частину Сніжної барикади. Де трохи згодом убили майданівців Желовагу, Шилінга і Гриневича Едуарда на прізвисько Нестор-літописець - нашого побратима із 35-тої сотні, який, до речі, майже до самої смерті писав щоденник і пересилав його електронкою своїй сестрі.
Я, Швендя, Шаула і Сашко не знали на той час, де Едік, і не здогадувались, що він був зовсім поряд. Та про це я дізнався пізніше, коли через день побачив на місці смерті Гриневича шумові навушники. І канапки, які я передавав хлопцями, були залиті кров‘ю. Багато крові...
Згодом я почув, що перед самою смертю Едуард питав хлопців, які були біля нього, чи не бачили вони кого-небудь із 35-ої сотні. А ми були поряд, тільки за зеленим парканом навпроти метро "Хрещатик" на Інститутській, і не знали, що він так близько від нас, бо були впевнені, що його тут немає, бо із самого низу він побіг в сторону Грушевської. А коли Сашко йому кричав, що не туди побіг, то він недочував після контузії 18 лютого. Тому і одягав навушники, бо боліла голова...
А Сашко Храпаченко загинув за декілька хвилин після того, як була зроблена друга фотографія, на якій зображений я, і трошки видно Сашу Храпаченка ...Швендю ...та Шавулу.
Відійшовши трохи нижче, він із Шаулою залягли, а Швендя сховався за барикадним щитом із бляхи. Бо підстрелили когось із групи людей, яка відходила вниз до Жовтневого. Я, в свою чергу, трохи замешкався, бо пакував у пакети їжу, яку не доїли. І пішов на повний зріст вздовж довгої залізної бочки в напрямку хлопців.
Сашко, який лежав біля Шавули на боку, побачивши мене, вигукнув: "Пісне, Пісне, заляж, не геройствуй!!!" Це були останні його слова. Далі пролунав постріл, який убив Сашу.
Як несли Сашу до Жовтневого - майже не пам’ятаю... Коли поклали ми його на Хрещатику, то я майже не відходив від нього. А за годину поряд із Сашею принесли і поклали ще декілька тіл...
А коли убитих побратимів ми перенесли на подвір’я золотоверхого Михайлівського, то там між тілами я знайшов Едика Гриневича, хоча я простояв біля нього майже годину та впізнати не міг, хоча бачив, що то він. Мій розум просто відмовлявся повірити, що він мертвий.
18 лютого, в ніч Апокаліпсису у рукопашній борні із "Беркутом", на розі Будинку профспілок пострілом у голову із помпової рушниці убивають Сашка Капіноса ... Із загибеллю Сашка Капіноса чи Друга Креміня, як ми його називали, втратила не тільки сотня і сім’я, чи кохана дівчина Олена, а втратила і вся Україна. Бо це була Велика Людина, яка все своє життя боролася за свій народ.
20 лютого, ранок. Початок наступу на Жовтневий. Смертельно поранені Байдовський і Мойсей - також побратими із 35-ої сотні, які тільки прибули в сотню 19 лютого. Здорові молоді козаки з Луцька із великим патріотичним духом, готовим до самопожертви!
Василю Мойсею на позивний Крук на верхніх сходах біля Жовтневого куля пробила навиліт тіло разом із бронежилетом. Тоді однією автоматною чергою спецназу "Беркута" було убито троє людей.
Чудом лишився живим Бунчужний 35-ої сотні Звіробій Сергій Мерчук. Кулі, які летіли по ньому, прийняло дерево.
Як був смертельно поранений Сергій Байдовський в хаосі біля Жовтневого - ніхто з наших навіть і не бачив. Знайшли ми його, як несли вже на ношах до швидкої. Також 19 лютого помирає вдома Інтендант нашої сотні Іван Городнюк, який поїхав додому лікуватись після облиття водою і побиття "Беркутом". Помирає від пневмонії.
Останніми на сніжній барикаді помирають Храпаченко і Гриневич. А ще 15 людей із нашої сотні були тяжко поранені вогнепальною зброєю. Деякі з них ще зараз лікуються.
Ось таку ціну нашої Волі заплатила тільки наша 35-та сотня "Волинська Січ".
А на фронті уже зараз загинуло ще два побратими із нашої сотні: Ляшук Максим, Яр, рота спецпризначення, батальйон "Світязь", Ігор Сливка, Тихий, батальйон "Азов". Один боєць сотні Юрій Говядовський, позивний Охотнік, батальйон «Донбас» побував у полон. Дехто ще і зараз не залишив воювати.
А я, мої Небесні побратими, згадую вас кожен день і в радості, і в горі. Спіть, хлопці, спіть. Про долю, волю тихо сніть. Це співаю я для вас. Слава Вам і Честь!!! Україна, за яку ви боролись, обов`язково переможе!!!
Р.S: А найболючіще після смерті Сашка Храпаченка було... телефонувати із Сашиного телефону батьку Володі і його дівчині Каті. Їхні крики в телефоні до цих пір мені чується ночами. Не дай Боже, кому-небудь ще таке пережити і відчувати. Та все ж, я впевнений, що Небесна Сотня породила нове покоління, яке більш не допустить панування над собою і кровопролиття. Слава Україні! Героям Слава! 20 лютого 2019 року Божого місто Київ - оновлене і змінене. Ніч 20 лютого 2020 - місто Попасна!!!"
Усі фото з Майдану і підписи під ними Володимира Пастушка
Наші новини у Тelegram. Номер у Viber: 063-73-4-106-4
Радіо Трек: НОВИНИ
