Забобони і трансплантація: чому для більшості українців тема пересадки органів закрита взагалі
Так колись було з переливанням крові
Люди, котрі гостро потребують пересадки нирки, серця чи печінки, щохвилини чекають телефонного дзвінка про те, що є донор. Чекають, на жаль, майже без надії, та усе ж чекають. У разі, коли донор знаходиться, вони мають бути готові лягти на операційний стіл через три години після повідомлення.
Табу і забобони
Найменше шансів, мабуть, у тих, хто потребує пересадки серця, адже тут ідеться винятково про згоду на донорство родичів загиблої людини, яка може стати донором серця. Очікування цих людей розбиваються об гострий дефіцит донорських органів, спричинений несприйняттям людьми:
70% українців не готові до того, щоб у їхніх померлих родичів взяли органи для порятунку інших людей, які можуть померти.
Люди, які й погодилися б на це, бояться осуду та злих язиків забобонних односельців.
Був у нас пацієнт, 20-річний мотоцикліст, в якого діагностували смерть мозку. Його мама, молода жінка, ніби усе зрозуміла, і була згідна, а поспілкувавшись з родичами, відмовилася дати згоду на донорство. Сказала, що її проклинатимуть до останнього дня за те, що дитину віддала на органи, - розповів заступник головного лікаря Рівненської міської лікарні Ігор Дундюк.
При потребі п’яти тисяч людей у пересадці органів торік в Україні провели 130 таких операцій, і це вважається проривом в українській трансплантології. І раніше, і зараз декотрі пацієнти їздять на пересадку за кордон, здебільшого у Білорусь, де ця галузь більш розвинена. Держава оплачує ці операції за кордоном, хоча на батьківщині вони обійшлися б дешевше. Нині 12 українських клінік отримали ліцензії на проведення трансплантацій. Серед них – і Рівненська міська лікарня, де у грудні провели першу в Україні пересадку серця. У відділенні планової хірургії готують нові операційні, і вже невдовзі його перейменують на відділення трансплантології.
Для цього у нас є умови, обладнання, спеціалісти. Наша лікарня – єдина з-поміж інших міська лікарня, яка має цю ліцензію, усі інші є спеціалізованими медичними закладами. Тобто ми готові оперувати тут, у нас, аби ті, хто потребує, не їздили за кордон, - розповідає лікар-трансплантолог міської лікарні Олександр Данильчук.
Чому їдуть за кордон?
У Білорусії, як і в багатьох інших країнах, є презумпція згоди чи незгоди: кожен дорослий громадянин, якщо не засвідчить своєї незгоди на донорство органів у випадку смерті, вважається згідним. Саме тому трансплантологія у цій країні більш розвинута. У 2020-му не всі українці, котрі очікували на пересадку органу, змогли поїхати за кордон через епідемію коронавірусу, і втратили свій шанс.
Можливо, це також вплинуло на розвиток галузі в Україні. Торік після вдосконалення законодавчої бази операції з пересадки органів стали можливими не лише від родичів, а й від нерідних донорів, у яких констатували смерть мозку, але за згодою близьких родичів. Тепер у лікарнях працюють трансплант-координатори, які забезпечують зв’язок між усіма учасниками процесу. До розмови про згоду на донорство у Рівному залучали також священника, аби він сказав своє вагоме слово, якщо людина вагається.
Смерть мозку – обов’язкова умова, аби констатувати смерть людини і вилучити органи у потенційного донора. Вилучені органи доставляють від клініки до клініки авіатранспортом, адже донор і реципієнт можуть бути у різних містах, і час дуже важливий. Смерть мозку у такому випадку діагностує консиліум за участю трансплант-координатора, судмедексперта, нейрохірурга. Лікарі-трансплантологи, які проводять операцію, у цій розмові участі не беруть.
Після смерті мозку повернути людину до життя неможливо. За протоколами у всіх країнах підтримання життєдіяльності організму у таких випадках ніким не оплачується. Якщо родичі не погоджуються на від’єднання такого пацієнта від апаратів життєзабезпечення, вони можуть самі оплачувати це лікування. Але реанімація однаково неможлива, – каже лікар-трансплантолог Рівненської міської лікарні Віктор Луцюк.
Про якість життя
Рівненські трансплантологи кажуть, що у 60-80% пересаджені органи приживаються. Трапляються відторгнення, і на це є багато причин. Зазвичай це залежить від того, як довго пацієнт, який потребував пересадки органу, очікував його, і як це позначилося на роботі інших органів.
Трансплантація продовжує життя людині принаймні на 5-10 років, вона може нормально жити, працювати і не думати про смерть. Тож, повірте, воно того варте. Якщо говорити про тих, у кого відмовили нирки і хто перебуває на гемодіалізі, то у цих людей немає поняття якості життя. Тричі на тиждень - тривала і виснажлива процедура, плюс дорога, якщо людина доїжджає. Усі інші дні – відпочинок від попереднього гемодіалізу і підготовка до наступного, - каже Олександр Данильчук.
«Чорна» трансплантологія
Нерідко у випадку зникнення людей безвісти можна чути, що «їх продали на органи». Чи можлива насправді нелегальна, так звана чорна трансплантологія?
Лікар-трансплантолог Віктор Луцюк вважає, що принаймні в Україні це навряд чи можливо. Операція дуже складна, високотехнологічна, у ній задіяно близько 50 фахівців, спеціальна операційна, багато медичного обладнання, спеціальний інструмент тощо.
Донорське серце може жити від забору до пересадки 1-4 години, печінка – 2-6 годин, нирка – до 24 годин.
Після операції пацієнт потребує індивідуального добору препаратів для підтримки життєдіяльності і перебувати під наглядом лікаря. Тобто це важкий скрупульозний процес за участю багатьох людей.
Не знаю, хто б на це взагалі наважився, - міркує Віктор Луцюк.
МОЗ обіцяє прогрес
В Україні в 2018 році почали розробляти єдину державну інформаційну систему тих, хто потребує пересадки органів, а також тих, хто дав згоду на донорство у разі смерті, аби система автоматично добирала того, хто може одержати донорський орган. До неї будуть внесені усі листки очікування тих, хто потребує пересадки. Запрацювати вона мала з 1 січня цього року, користуватися цими даними зможе обмежене коло фахівців. Чи система вже працює, в міській лікарні поки не знають. Поки що користуються власною базою даних тих, хто потребує трансплантації.
Презумпція згоди чи незгоди на донорство у випадку смерті у нашій країні поки не запроваджена. Але вже у березні кожен український водій може зробити у своєму посвідченні водія позначку, що він згоден пожертвувати свої органи для трансплантації у разі загибелі в ДТП, якщо він згоден. Якщо людина не згідна, ніхто її органи після смерті не вилучатиме. Це як з переливанням крові, до якого теж колись ставилися з великою пересторогою. Тепер у паспорті кожного є відмітка про групу крові. Однак є люди, які з релігійних міркувань відмовляються від переливання, навіть якщо ідеться про порятунок життя.
Торік в Україні провели 100 пересадок нирок, 20 – печінки, 10 пересадок серця. Нині МОЗ заявляє, що цьогоріч таких операцій буде удвічі більше. У 2021-му у Національному інституті хірургії і трансплантології імені Шалімова планують уперше провести пересадку легень.
Наші новини у Тelegram. Номер Радіо ТРЕК у Viber: 063-73-4-106-4
Радіо Трек: НОВИНИ
