11-13 грудня відбувся масовий розстріл євреїв Криму. Згадаємо про бійню у Рівному (18+)

Кров холоне в жилах

Масовий розстріл євреїв Криму відбувся 11-13 грудня 1941 року на 10 кілометрі Феодосійського шосе у Сімферополі.

Тоді нацисти розстріляли понад 18 тисяч осіб. З тих пір, 11 грудня стало днем пам'яті тих страшних подій, а відповідно до Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, з 2004 року цей день відзначається офіційно.

Рівненщина має власну криваву пляму в історії, пов’язану з Голокостом.

«Solution finale» - французький сайт, де є текст, присвячений цим жахливим подіям на Рівненщині. 

Очевидець в подробицях згадує винищення гетто в Рівному та братські могили. 

У перекладі з французької – Solution finale – остаточне рішення.

Це термін Третього Рейху.

І йшлося про «остаточне вирішення» т.з. «єврейського питання». Тобто – про знищення євреїв Європи.

Під час війни німецький інженер-менеджер Герман Гребе, став свідком подібного розв'язання німцями «єврейського питання» на Рівненщині.

Пізніше його покази увійшли до матеріалів Нюрнберзького процесу.

Гребе зарахований до числа «Праведників світу» – людей, які рятували євреїв під час масового їх винищення. На його рахунку півтори сотні збережених життів своїх працівників – євреїв.

У жахливих подробицях він розповідає про знищення єврейського гетто у Рівному, а також описує, як «наповнювалася» тілами братська могила неподалік Дубна.

Ось його свідчення для Нюрнберзького процесу у нашому перекладі:

- З вересня 1941 року по січень 1944 року, я був бізнес-менеджером та інженером-менеджером дочірньої будівельної компанії Йозеф Юнг Soligen, зі штаб-квартирою у Здолбунові, Україна.

 

Я мав відвідати робочі місця своєї компанії, одне з яких розташувалося в Рівному.

 

У ніч з 13 на 14 липня 1942 р. у Рівному ліквідували усіх мешканців гетто, яке містило близько 5000 євреїв.

 

Нижче я описую, як став свідком ліквідації євреїв у ніч з 13 на 14 липня 1942-го року:

Невдовзі після 10-ї  вечора гетто оточили велика кількість сил СС і приблизно втричі більше українських поліціянтів. Потім увімкнули прожектори, встановлені навколо гетто.

 

Групи від 4 до 6  бійців СС та міліціонерів заходили до єврейських осель або силою проникали в середину. Якщо євреї не реагували на стукіт у двері, або дзвінки – СС і міліція розбивали вікна залізними прутами та вибивали двері балками.

Мешканців викидали на вулицю в одязі та в нічних сорочках. Оскільки більшість євреїв опиралися, СС та поліція використовували силу.

 

Батогами і прикладами, їм вдалося повиганяти усіх з будинків.

Виселення відбувалася з таким поспіхом, що батьки забували своїх дітей у ліжках.

 

На вулиці жінки з криками і в сльозах кликали свою малечу, а діти – шукали батьків. СС не зважали на це, наздоганяли їх (євреїв) вулицями, били та зганяли до вантажного поїзда.

 

Вагони наповнювалися людьми один за одним; безконечні крики жінок та дітей, свист батогів, стрілянина.

 

Деякі сім'ї або групи забарикадувалися в міцних будівлях, чиї двері не вдавалося висадити, тож їх підривали гранатами.

 

Гетто знаходилося поблизу рівненської залізничної станції. Молодь намагалася втекти звідти через колії та, перетнувши невелику річку. Цю територію освітлювали не прожекторами, а сигнальними ракетами.

 

Протягом ночі їх (євреїв) побитих і поранених переслідували освітленими вулицями.

 

Жінки несили своїх померлих дітей на руках, діти витягували та тягнули своїх померлих батьків за руки й ноги до поїзда.

 

Всюди поблизу гетто було чути крики "Відкривай! Відкривай!"

Близько 6 годин ранку мені ненадовго довелося покинути це місце[...]

 

Тим часом німці повернулися в гетто. Оскільки, на мій погляд, більша частина небезпеки пройшла, я думав, що можу від'їхати.

 

Одразу після мого від'їзду, поліція увійшла до Bahnhofstrasse 5, вивела сім євреїв та доправили їх на місце збору всіх затриманих юдеїв усередині гетто. Коли я повернувся, мені вдалося запобігти від'їзду цих нещасних.

 

Щоб врятувати сімох затриманих, я пішов до місця збору. По дорозі я побачив десятки трупів: чоловік і жінок, малих і старих. Двері будинків лежали вибиті, вікна розбиті. Вулиці були встелені шматочками одягу, взуттям, панчохами, куртками, шапками, пальтами тощо.

 

Під рогом одного будинку лежала дитина віком до року, її череп розбили. Плями крові та фрагменти мозку прилипали до стіни, розлетілись навколо дитини. Маля було одягнене лише в маленьку сорочку.

Перед тим, як перейти у розповіді Германа Гребе до моторошних подій поблизу Дубна, наведемо фрагмент розповіді мешканки Рівного Блуми Дойтч.

Її слова – це коротке продовження тих подій, аби картина вийшла повною:

Їх довезли до Янової Долини, копальні граніту. Канави були готові, і всі, хто прибув, старі й молоді, були вбиті відразу.

 

Коли сонце зайшло, «акція» зі знищення решти євреїв у Рівному закінчилася.

 

Євреї, знайдені вже після розстрілу, – ті, хто ховалися в гетто, або навколо нього, – були спочатку доставлені в «американську» синагогу неподалік від нашого будинку, а звідти перевезені на вулицю Білу і вбиті.

Повертаємося до розповіді Германа Гребе:

Біля Дубна.

(5 жовтня 1942)

 

Люди йдуть від вантажівок. Чоловіки, жінки і діти різного віку, під наглядом ССівця з батогом, роздягаються і сортують одяг на взуття, верхній одяг, спіднє. Я побачив купу взуття від 800 до тисячі пар, великі кучугури одягу.

 

Люди роздягалися без крику або плачу; цілі родини гуртом обіймалися, прощалися. Вони чекали знака нациста з батогом, який стояв біля ями.

 

Я пробув чверть години неподалік ями, і не почув жодної скарги, прохання, щоб їх не вбивали. Я спостерігав за сім’єю близько з восьми чоловік: чоловік і жінка, їхні діти: одного, восьми і десяти років, а також дві високі дівчини віком двадцяти чотирьох років. Стара жінка з біло-коричневим волоссям тримала однорічну дитину на руках, співала щось до неї та пестила. Дитина радісно хихикнула.

 

В очах батьків були сльози. Тато взяв за руку десятирічного хлопчика і тихо розмовляв з ним. Малий схлипував, але намагався не плакати. Батько вказував на небо, гладив його волосся, ніби щось пояснюючи.

 

Раптом нацист поблизу ями крикнув щось своєму товаришеві. Останній зібрав до купи близько двадцяти чоловік і наказав їм йти за насип. Сім'я, про яку я говорив, була частиною цієї групи. Я до сих пір добре пам'ятаю, як струнка, темноволоса дівчина пройшла повз, і сказала про себе: «двадцять три роки».

 

Я обійшов пагорб і опинився він на віч з величезною могилою. Люди лежали там купою один на одному; ми бачили лише голови.

 

Тіла вкриті кров’ю від плечей до ніг. Дехто все ще рухався. Дехто підняв руки і повернувся, аби показати, що все ще живий. Тіла заповнили яму на три чверті.  

 

Як на мене, там вже була тисяча людей.

Я шукав стрілка. Це був солдат СС, який сидів на землі біля ями, звісивши ноги до низу. Його кулемет лежав на колінах. Він курив сигарету.

 

Люди, абсолютно голі, спустилися до ями сходами, виритими в землі. Вони йшли, ковзаючи на головах застрелених, та стали, де показав їм СС. Вони стали серед мертвих і поранених; деякі торкалися тих, хто ще живий і говорили з ними. Я почув серію пострілів. Потім подивився в яму і побачив, як пульсують мертві тіла. Кров текла з шиї.

 

Я був здивований тим, що мені не наказали покинути місце, але я також бачив двох або трьох поштових працівників у формі, які були поруч. Наступна група вже прибула, спустилася в яму, вишикувалася перед останніми жертвами. Усіх розстріляли.

 

Поглянувши на інший бік пагорба, я побачив нову «партію». Цього разу привезли хворих та інвалідів. Дуже худа стара жінка, з жахливо тонкими ногами, йшла гола серед інших голих людей, які її підтримували. Вона певно паралізована. Голі люди перенесли її на інший бік пагорба. Я пройшовся з Моенікесом і поїхав назад у Дубно.

 

Наступного ранку, повернувшись на місце, я побачив близько тридцяти чоловік, що лежать поблизу ями, абсолютно голі. Деякі з них ще жили, дивлячись перед собою, своїми благаючими очима. Вони здавалося б, не знали про холодну погоду і присутність моїх робітників. Дівчина близько двадцяти років заговорила до мене, попросила одяг і допомогти їй втекти. Але тут ми почули, як наближається машина; це командування СС.

 

Я пішов звідти й попрямував до майданчика поблизу. Десять хвилин пізніше ми почули постріли з околиць ями. Живі євреї поскидали тіла вбитих до низу, а потім самі лягли у ямі на купу мертвих тіл і чекали на постріл у шию. 

 

Я робив ці заяви у Вісбадені, Німеччина, 10 листопада 1945 року.

Клянусь Богом що це чиста істина.

Фрід Гребе. Джерело: аффідевіт (офіційна письмова заява, - ред.) Германа Фрідріха Гребе 10 листопада 1945 року.

Міжнародний військовий трибунал "Проба великих військових злочинців", Нюрнберг, 1947-1949 рр., т. XXXI, с.441-450 (PS-2992).

Наші новини у Тelegram. Номер у Viber: 063-73-4-106-4

Радіо Трек: НОВИНИ

Поширити у Facebook