«Під Іловайськом загинув хлопець моєї сестри, і я дав собі слово». Історія польського студента, який пішов воювати за Україну
Повертатися до Польщі не збирається
У 2015 році Данило з Луцька вступив до Університету Марії Склодовської-Кюрі в Любліні на факультет логістики. На момент переїзду до Польщі своє майбутнє з виїздом за кордон не пов’язував, конкретних планів не було. Батько хотів дати освіту і корисні знання, тож оплачував синові навчання.
Вчитися у Любліні Данилові дуже подобалося, окрім хіба деяких викладачів. Утім, вони не зіпсували загальне враження. Жодного разу хлопець не зіштовхнувся зі зверхнім ставленням до себе як до українця ні зі сторони викладачів, ні від одногрупників.
Навчання я згадую дуже тепло. Університет хороший, кампус теж, студмістечко назавжди залишиться в моєму серці. Батьки почали планувати мій вступ восени 2013 року – ще до Майдану і до війни. Тоді я думав, що переберусь до більш цивілізованої країни – і все, житиму як людина. Але мені тоді було 16 років, що я тоді тямив у політиці? – пригадує Данило.
А далі був Майдан, почалася війна, і до окремих подій він тепер має власне, суб’єктивне ставлення.
Коли під Іловайськом загинув хлопець моєї сестри, я дав собі слово, що вони за це заплатять. Ми не були з ним добре знайомі, але місяць її плачу на моєму плечі я не забуду ніколи – це слід і на моєму серці, - розповів хлопець.
Данило заявив батькам, що якщо до його закінчення університету війна не закінчиться, він повернеться додому і піде воювати – або добровольцем, або підпише військовий контракт.
На жаль, так і сталося - війна не закінчилася. І Данило свого слова дотримав: після закінчення університету в Любліні повернувся в Україну і одразу поїхав воювати на схід.
Коли підписав контракт, саме тоді бригада зайшла в сектор на передовій, і Данило поїхав навчатись у Яворів. Через три місяці його залучили на збори резервістів на Рівненському полігоні – там місяць охороняв зброю. Зараз він - оператор контр-мінометного радару AN-TPQ/49. З року і 10 місяців контракту 10 місяців він перебуває на сході. І каже, що уявлення про війну виявилися відмінними від реальності.
Однак підписувати наступний контракт поки не планує. Повертатися до Польщі чи їхати деінде за кордон Данило теж не планує – хоче залишитися в Україні і будувати своє життя тут.
За студентських часів я перебивався тимчасовими і типово студентськими підробітками. В Україні за фахом пропрацював від сили два тижні, й українська логістика мені геть не сподобалась. Тому професійний досвід доведеться набувати майже з нуля тут, в Україні. Можливо, на заощаджені гроші спробую відкрити в Луцьку свою справу. Хотів би також нострифікувати свій диплом в Україні і заочно закінчити магістратуру – для учасників бойових дій це безкоштовно. Можливо, за цією ж пільгою вдасться потрапити на грантове навчання в Київській Школі Економіки або ж почну працювати з татом в його сфері – оцінці нерухомості.
Тепер Данило планує співпрацювати з уже наявними ветеранськими бізнесами. Приміром, має знайому, яка робить сушеники, і хотів би спробувати допомогти їй вийти на європейський ринок. Або відкрити у Луцьку чи Львові заклад з франшизи Veterano Brownie, бо йому дуже смакують їхні десерти, і це теж ветеранський бізнес. І резюмує:
Насправді Україна- це цілина з велетенським потенціалом. Тут так багато можна зробити!
Ангеліна Ралко,
Щецин, Польща.
Наші новини у Telegram. Номер Радіо ТРЕК у Viber: 063-73-4-106-4
Радіо Трек: НОВИНИ
