22-річна дівчина, якій діагностували ангіну, сама встановила, що у неї лейкемія (6 ФОТО)
За допомогою Google
Дивна історія трапилася у Британії, але доволі показова. Про неї пишуть сьогодні практично всі видання світу.
22-річна молода мама Глоя-Лі Тодд почала відчувати біль у горлі та загальне нездужання.
Через місяць після початку погіршення стану здоров'я Глої було призначено телефонну консультацію з лікарем загальної практики, який телефоном визначив і сказав їй, що у неї ангіна.
Однак Глоя не задовольнилася телефонною консультацією (якої довелося чекати по запису цілий місяць) і звірила свої симптоми з інформацією в Google.
Її ж симптоми серед іншого які включали: нудоту, блювоту, нічне потовиділення та втрату ваги.
Дівчина зрозуміла, що має симптоми лейкемії. Тепер історію цієї жінки переповідають The Daily Mail, Independent., The Mirror etc.
Серед загальних симптомів лейкемії є блідість шкіри, втома, запаморочення, нез'ясована втрата ваги, часті інфекції, висока температура, нічне потовиділення та легка поява синців на шкірі.
Глої вдалося записатися на особистий прийом, де їй зробили й аналіз крові, результати якого показали суттєві відхилення від норми, тож вона одразу потрапила в стаціонар, де їй встановили діагноз – лейкемія.
Зараз вона перебуває в ремісії вже три роки і більше не отримує лікування, хоча все ще має деякі побічні ефекти.
Глоя, мама-домогосподарка з Гейтсхеду, каже:
«Кожен знає своє тіло, і я просто знала, що це щось серйозно не так. Лікарі пояснювали це іншими речами, але я була наполеглива в своєму відчутті, що вони помиляються.
Ввела свої симптоми в Інтернет — нічне потовиділення, втома, синці та інші — і першим результатом пошуку стала лейкемія.
Перевірила і побачила, що маю всі симптоми на цій сторінці. Коли лікар підтвердив діагноз, то думала, що помираю.
З одного боку була рада, що отримала діагноз, але відчувала й заціпеніння від страху. Лікарі сказали щось моїй мамі в іншій кімнаті, і вона не витримала — було чути, як вона кричить».
Пізніше Глої сказали, що вона була «на межі смерті». Вона згадує про своє лікування у шпиталі «Ньюкасл Фріман»:
«Мені зробили біопсію кісткового мозку і сказали, що я за кілька тижнів помру. Рак був у моїй крові. Лікарі сказали мені, що вони не знають, чи допоможе хімієтерапія, але вони були готові спробувати».
Глоя перенесла шість курсів хімієтерапії, яка знищила більшу частину раку, даючи їй можливість з оптимізмом дивитися вперед.
Вона зауважує:
«Тепер, оглядаючись назад, я нічого не відчуваю — все, що мені говорили, має вигляд розмитої картинки.
Тоді ж дивилася на світ зовсім інакше, запитуючи себе: «Чому я? Що я зробила, щоб на це заслужити? Найважча частина усього цього полягала в тому, що я думала, що, можливо, мене не буде тут, щоб побачити, як мій син дорослішає».
У вересні 2020 року Глою було зареєстровано в Фонді Ентоні Нолана в пошуках донора кісткового мозку. Одразу ж лікарі знайшли 100% відповідність з 27-річним чоловіком, і трансплантація відбулася в жовтні 2020 року.
Це робиться шляхом пересадки стовбурових клітин однієї людини іншій, замінюючи пошкоджені кровоформуючі клітини здоровими.
Після успішної операції Глоя пройшла ще одну біопсію кісткового мозку, щоб переконатися, що її нові клітини працюють — пізніше вона отримала новину, що її організм вільний від ракових клітин.
Глоя каже:
«Коли я дізналася про це, я взяла свого сина в обійми і стиснула його міцно. Це було неймовірно, знати, що все це минуло, це був найкращий день».
Зараз жінка страждає від хвороби відторгнення трансплантата, яка виникає, коли певні типи білих кров'яних клітин у пересаджених стовбурових клітинах або кістковому мозку атакують власні клітини організму.
Глоя розповідає:
«Незалежно від того, через що я проходжу, я завжди позитивна і у мене на обличчі посмішка. Незалежно від того, наскільки хвора я, я завжди ставлю на перше місце свою дитину.
Я розмовляла зі своїм донором в березні 2023 року, це було дуже хвилююче. Ми розмовляли так, наче знали один одного все життя.
У нас є зв'язок, який ніхто не зможе зрозуміти. Ми завжди матимемо цей зв'язок, я все ще тут завдяки йому. Я дуже вдячна. Я б радше пройшла через це, ніж, щоб не бути тут взагалі. Це гірко-солодка історія — я жива, щоб її розповісти».
Радіо Трек: НОВИНИ
