Помер Іван Іванович Гема – екс-керівник ЖКГ м. Рівне (ФОТО)

У жовтні 1960 року у мальовничому селі Великі Бубни, що на Сумщині, в багатодітній родині шахтарів народився хлопчик, якого назвали Іваном. Мати, яка згодом отримала звання - “Мати-героїня”, залишила роботу, та присвятила своє життя виключно вихованню дітей, тоді вже п’ятьох: трьох дівчаток та двох хлопчаків. Батько ж спочатку працював на МТС (Моторизована технічна станція), яка обслуговувала колгоспи. А згодом йому запропонували збудувати цегельний завод, який він опісля зведення і очолив.

Доля розкидала дітей по різних містах, але лише Іван оселився на Західній Україні. Тут знайшов сімейний затишок, роботу до душі, впевненість у завтрашньому дні.

- Іване Івановичу, то чому, врешті, містом Вашого майбуття виявилося саме Рівне?

- Після закінчення сільської школи я приїхав поступати у Рівне. Зустріч, із тепер уже рідним містом, не була цілеспрямованою. У мене була мрія - стати військовим. Але оскільки на 1 вересня мені не виповнилося ще 17 років - до військового училища не взяли.

Тоді старші знайомі порадили поступити на навчання до Українського інституту інженерів водного господарства, тим більше, що там була військова кафедра. Склав іспити на факультет “проектування та будівництво гідромеліоративних систем” і тим самим визначив напрям своєї професійної діяльності.

20 років на одному підприємстві

- Знаю, що одразу після ВУЗу Ви почали працювати на “Рівневодоканалі” і змінили не одну посаду…

- І справді, як молодий інженер-гідротехнік, я одразу влаштувався на “Рівнеоблводоканал”. За роки роботи пройшов всі можливі кар’єрні сходинки - від рядового диспетчера аварійно-диспетчерської служби до заступника директора.

Працював: інженером капітального будівництва, начальником аварійно-диспетчерської служби, начальником цеху водопостачання.

Деякий час перебував за кордоном, але після повернення відразу вийшов на роботу в рідне підприємство. І знову - все спочатку: начальник водовідної мережі, начальник сектора водовідведення, головний інженер, перший заступник директора.

- Що Вам найбільше подобалося в роботі, якою Ви займалися на підприємстві?

- Ми були молоді, повні енергії, сил, бажання та інтересу. Робота ця - не з легких, але розуміння важливості справи, якою ми займалися, “окриляла”.

Часто “зривалися” вихідні дні, свята, а, бувало, що посеред ночі піднімали. Зараз це викликає лише посмішку, але так чомусь склалося, що тільки-но наступала п’ятниця, шоста година вечора, коли працівники починали розходитися, як… траплявся прорив на напірній нитці водоводу чи каналізації.

І в короткий строк потрібно організувати роботу для усунення неполадки. Починалася “всеношна”… Як багато за час моєї роботи траплялося всіляких подібних випадків!

- Який найбільше запам’ятався?

- Згадую, наприклад, аварійну ситуацію, яка сталася наприкінці 80-х років, у районі “РівнеАзоту”. Саме була Пасха. На глибині 6-7 метрів, біля підприємства, проходили дві нитки каналізаційного колектора.

Внаслідок весняного зсуву ґрунтів труби просто роздавило, і їх потрібно було негайно замінити. От і довелося терміново збирати людей. Уявіть собі: Пасха, всі святкують, а ти - в котловані.

Щоправда, у нас працювала польова кухня і був вагончик для обігріву людей (сміється - авт.).

Раніше й ситуація з будь-якого виду ремонту була абсолютно протилежною сьогоднішній. Грошові ресурси були, а матеріальне забезпечення - ні. Це зараз - лише гроші шукай!

А між тим, саме відсутність потрібних деталей ставала причиною усіляких поламок, на кшталт, критичної ситуації на водоводі “Горбаків-Рівне”, коли місто на деякий час залишилося без води.

- Останні роки Ви займалися приватним бізнесом. Чи легко Вам було лишити справи на сина і погодитися на пропозицію міського голови очолити житлово-комунальний сектор міста?

- Як виробничник, я добре розумію внутрішні проблеми міста. Не думаю, що якби було інакше, Володимир Євгенович довірив би мені цю галузь. Як кажуть: дружба-дружбою, а служба-службою.

Що стосується власної справи, то сину я довіряю цілком і повністю. Не був би це мій син!

“Щастя чоловіка - мудра дружина”

- Минулого року Ви стали дідусем, тож розкажіть, як склалося Ваше сімейне життя.

- Якось у ресторані я познайомився з гарною дівчиною Ларисою, випускницею інституту культури. Запросив на танець, який так і не спинився. Одружилися, а за рік народився син Олексій. Нещодавно у родині з’явилася донька (невістка Лілія - авт.) і онук Даниїл, якому незабаром виповниться 8 місяців.

- Як дружина сприймає Ваші ненормовані робочі дні?

- Коли я працював на водоканалі, вона призвичаїлася до цього. Коли займався власним бізнесом, звикла, що я частіше бував удома. Тож зараз знову звикає до ненормованого графіка. Мало того, що додому я повертаюся надвечір, то ще й приношу папери, які потрібно негайно розглянути. Вона достатньо мудра, тому все розуміє.

“Не люблю, коли брешуть”

- Інколи говорять, що дружба і робота - не сумісні. Що Ви найбільше цінуєте у дружбі і за яких, на Вашу думку, умов дружба між людьми неможлива?

- Вважаю, що дружба ускладнюється пропорційно росту достатку людини. Сприйняття розуміння великих грошей у кожної людини власне, й інколи саме вони можуть стати великою перепоною в спілкуванні між людьми і в продовженні дружби. Тому вважаю, що бізнес та дружба не завжди уживаються між собою.

Не люблю, коли мені брешуть, адже все можна зрозуміти, потрібно лише мати мужність зізнатися. Та найбільше не люблю дружбу за потребою: дружимо, поки я цікавий.

У мене в житті так склалося, що друзів дитинства немає. Я ж лише школу на батьківщині закінчив, а інститутські товариші - роз’їхалися. Звичайно, з багатьма залишилися теплі дружні стосунки, ми спілкуємося донині, і не лише по роботі. Любимо посидіти за чашкою кави та відпочити.

- Як часто зустрічаєтеся всією сім’єю на Сумщині?

- Хоча брат та сестри також роз’їхалися по різ-них містах, але вся наша дружна родина зустрічається кілька разів на рік в оселі батьків. Оскільки я “забрався” найдалі, то сім’я підлаштовується під мій графік. Як тільки звільняюся і у мене з’являється можливість виїхати - даю команду на збір. А збирається нас там чимало. Одних лише онуків 10, і правнуків - двоє.

“Гриби люблю у будь-якому вигляді”

- А чим головний комунальник міста полюбляє займатися у вільний від роботи час?

- Особливого хобі не маю, поважаю рибалку. Та найбільше люблю збирати гриби. Обожнюю знаходитися в лісі, де навіть аромат дерев, листя, квітів робить тебе щасливим, де вдихаєш на повні груди чисте повітря і розумієш, що ось воно, життя - поряд, варто лише захотіти до нього наблизитися.

- Збирати гриби - справа не з легких. Вас хтось навчав цьому?

- Зізнаюся чесно, я не дуже великий спеціаліст. Але ті основні види грибів, які я збираю, відрізнити неважко: білий гриб, польський, бабка, груздь, лисички.

- То ж з усіх страв перевагу віддаєте саме грибним?

- Гриби я полюбляю у будь-якому вигляді: смажені, парені, варені, морожені, сушені. А які смачні гриби зонтики у клярі!

- Кажуть, що і на дачу у Кам’яногірську з’їздити встигаєте…

- Часу вистачає і попрацювати, і відпочити. Надзвичайно люблю вирощувати квіти, опікуватися садом. Погодьтеся, як приємно, коли навколо тебе буяє різнобарв’я кольорів, все квітує і тішить погляд!

З дружиною намагаємося облаштовувати клумби і висівати насіння таким чином, щоб біля зів’ялої квітки з’являлася нова, вже іншого виду. А це - нелегка справа.

По секрету розповім, що мені дуже подобається вирощувати в теплиці овочі. Помідори, наприклад, зріють аж до заморозків.

“Людям наболіло. Але я всіх вислухаю”

- На Вашу думку, що є найважчим на Вашій сьогоднішній посаді - начальника житлово-комунального господарства Рівного?

- Достукатися до людей, яким наболіло, і які під час зустрічей зі мною, перебиваючи один одного, намагаються виговоритися. З їх категоричністю: не буду платити!

Скільки навіть за цей короткий час було ситуацій, коли на заяву мешканців, що їм би лише бетон з піском, а далі вони самі, я пропонував привезти необхідне, і люди втрачали ініціативу.

Напевно, рівняни від багаторічного безвихіддя просто звикли до словесного шантажу. Зараз же ситуація буде інша. І я готовий до будь-якого розумного діалогу.