12 років, як не стало Віктора Чайки. Чому про нього так згадують? (ФОТО)
Легенда м. Рівнe
Він помер 12 лютого 2008 року по дорозі в Німеччину, куди їхав на чергову операцію.
Віктору Анатолійовичу Чайці було 66. Із них 18 він працював міським головою Рівного (у 1981-1988 та 1998-2008 р.р.). Люди його любили та міфологізували.
Чайка мав у собі щось козацьке, надійне, правильне.
Не лише прізвище, але й сам характер. Те, що власне й зробило його своєрідною легендою – і для рівнян, і для всіх, хто керував Україною.
Усі знали Чайку.
Пропонуємо вашій увазі деякі спогади відомих рівнян про цього непересічного чоловіка.
Любов Чайка, дружина Віктора Чайки:
«Не можу жити добре, коли люди живуть погано»
- Він був таким молодим і енергійним, що, здавалося, роки його не беруть.
Скільки разів я чула від його співробітників чи наших знайомих здивовані відгуки: вони тільки прокидаються, а він уже давно на роботі й кудись посилає машини, вирішує якісь справи. У людей складалося враження, наче він і не спить. І це було недалеко від істини.
Віктор Анатолійович ішов з дому, коли ми ще спали, а повертався, коли вже спали. Його життєва історія – це відображення його характеру. Він був дитиною війни, виріс у бідності й справді створив себе сам. Він міг зупинитися на будь-якій з досягнутих ним вершин, але цього не дозволяв його характер.
Коли він вирішив створити фірму, це був колосальний ризик. Довелося взяти кредити, розрахуватися за які у разі невдачі було б неможливо, навіть якби ми продали квартиру і взагалі все, що надбали. Але він мені сказав тоді: «Я хочу, Люба, показати, що в нашій державі та з нашими людьми можна на порожньому місці створити європейське підприємство».
Як «Камаз-Транс-Сервіс» запрацював і Віктор та всі ті люди, які пішли за ним, вилізли з кирзових чобіт і змогли насолодитися плодами створеного ними, він знову пішов освоювати цілину.
Віктор Анатолійович у 1998 році прийшов додому з новиною, що йому запропонували балотуватися на міського голову. Я плакала та просила його не йти. В нас були вже стабільне життя, добробут. Я просила його пожити для себе, пошкодувати здоров’я.
Але він сказав тоді фразу, яка мене вразила, бо я більш ні від кого подібного не чула: «Я не можу жити добре, коли люди навколо живуть погано. Держава дала мені освіту. Я багато що знаю і повинен це віддати».
Він як планував, так і прожив. Мало, зате об’ємно. Іншому двох життів не вистачить, щоб зробити все, що він зробив за своє коротке одне.
Володимир ХОМКО, міський голова Рівного:
– Коли я працював директором Облводоканалу, Чайка вже був хворий. Я це знав, коли він мені подзвонив і попросив: «Сделай мне эту насосную!». Йшлося про КНС-9 біля слідчого ізолятора на Дворецькій. Саме там він наводив порядок у цей час. Я кинув на цю станцію всі кошти, які були тоді в Облводоканалі, і ми зробили з неї ляльку. Такою вона є й досі.
Чайка міг бути людиною й доволі різкою, але на ту різкість люди не ображалися. Зазвичай всі намагалися виконати його доручення добросовісно.
Віктора Анатолійовича я особисто поважаю за те, що він зробив, за те, що був людиною діловою, енергійною, доволі безпосередньою. І головне, що він не ліз у політику.
Чайка був кумиром рівнян. Думаю, ніхто не зможе заперечити, що роки, коли він був міським головою, назавжди залишаться в історії міста, як епоха Чайки.
Світлана БОГАТИРЧУК-КРИВКО, екс-заступник міського голови та голови облдержадміністрації:
- Віктор Чайка віддавався своїй справі сповна, але хотів бачити таку ж віддачу й від підлеглих. Від багатьох керівників його відрізняла широта мислення. Він був стратегом, дивився на 5-10 років наперед.
Його рішення, можливо, були й не ідеальними на той день, коли вони ухвалювалися, зате адекватні існуючій ситуації і стратегічно випереджали свій час. Віктор Анатолійович виглядав, як людина сувора, принципова і категорична. Але насправді був досить вразливим. Це знали лише близькі. Кожне неправдиве слово йому відгукувалося, він пропускав його через себе, хоч і не показував на людях.
Його ідеологією була фраза «моє місто», і це не якісь високі слова. Він приїхав сюди, жив тут, вклав у місто душу й серце і мав повне право так казати.
Сергій ВАСИЛЬЧУК, заступник міського голови Рівного:
Для нього не було слова «неможливо»
– Віктор Чайка був людиною, для якої слово «неможливо» не існувало. Він втілював у життя такі речі, які здавалися нереальними і непідйомними для міського бюджету.
Коли він вперше озвучував свій план щодо того чи іншого об’єкта, то це здавалося фантастикою. А там дивишся: за рік це вже стало реальністю. І все це було завдяки його організаторським здібностям і широті мислення.
Наприклад, коли постало питання про знесення в центрі міста отого старезного «шанхаю», в якому були напіваварійні споруди від Театральної площі аж до органного залу, і створення на цьому місці комплексу сучасних споруд зі сквером і пам’ятником Марії Несвицькій, важко було повірити, що ми це осягнемо. Але це стало реальністю.
Він мислив масштабно і зробив наше місто таким, яким ми його зараз бачимо і любимо.
Галина Кульчинська, заступник міського голови Рівного:
- Безпосередньо під керівництвом Віктора Анатолійовича я не працювала, але ж ми постійно перетиналися, і в мене він викликав ті ж почуття, що й у інших: захоплення, симпатію, любов.
Його хвороба і смерть для всіх нас стала ударом. І я єдине пригадую на похоронах, що не знаходила собі місця, і коли ми тільки вийшли з театру, де було прощання, мене як осінило: «Нам треба зробити Чайкину алею, алею троянд. Там, де вона була раніше. Він так любив троянди».
І потім, коли ми на сороковини з дня смерті Віктора Анатолійовича проводили цей збір коштів на «Чайкину алею» – скільки людей відгукнулося, тих, хто з ним працював, хто його знав. Усе місто.
Це була велика людина. Велика і проста. Він був справжнім.
ПАМ'ЯТІ
ВІКТОРА АНАТОЛІЙОВИЧА ЧАЙКИ
(з сайту міської ради)
Віктор Анатолійович Чайка народився 20 жовтня 1941 року в селищі Проточний Білореченського району Краснодарського краю.
Закінчив Новочеркаський автотранспортний технікум (1968р.) та Новочеркаський інженерно-меліоративний інститут (1974 р.).
35 років свого життя Віктор Анатолійович присвятив місту Рівне, яке стало для нього справді рідним.
Тут у 1981 році він був обраний головою виконкому Рівненської міської Ради народних депутатів, у 1988-1990 роках - працював заступником голови Рівненського облвиконкому.
А в 1990 році - створив і очолив успішну фірму "Камаз-Транс-Сервіс". Саме в цей час яскраво висвітлилися його ділові, високі людські та моральні якості.
Тому рівняни переконливою більшістю голосів тричі обирали Віктора Анатолійовича своїм міським головою: в 1998, 2002 та 2006 роках.
Віктор Анатолійович Чайка жив нашим містом, його успіхами і проблемами. Він щиро пишався його працьовитими мешканцями. Мріяв про справжній розквіт Рівного, про добробут кожної родини. Він був справді чесним перед нами і собою.
В Рівному склалась його сім'я. Він був хорошим чоловіком та добрим батьком для трьох своїх доньок.
То ж нехай світла пам'ять про Віктора Анатолійовича Чайку - міського голову Рівного назавжди залишиться в серцях вдячних рівнян.
Чайка Віктор Анатолійович нагороджений орденом Дружби народів, орденами "Знак Пошани", "За розбудову України" ІV ступеня та "За заслуги" ІІІ ступеня, ''За заслуги'' II ступеня. Міський голова В. Чайка удостоєний звань "Заслужений працівник транспорту України"та "Лідер України". Відповідно до рішення Рівненської міської ради від від 18 серпня 2006 року № 184 "Про присвоєння звання "Почесний громадянин міста Рівного" та відзнак "За заслуги перед містом" йому присвоєно звання "Почесний громадянин міста".
При підготовці публікації були використані матеріали газети «7 днів» та сайту Рівненської міської ради
Радіо Трек: НОВИНИ
